Великі рослини, або коли агропродукція змінювала світ

Коментарі

0

Як рослини штовхали людей на війни, біржові махінації та переселення за океан - історія рослинництва. 

​На початку 776 року нашої ери відомий китайський полководець Ань Лушань, який лише рік назад підняв повстання проти династії Тан, направив свої війська до міста Лоян, де відбулась одна з найбільших битв його епохи. Чому там? Лоян був центром виробництва шовку в імперії, саме там були найбільші тутові ферми по вирощуванню шовкопрядів. Той, хто їх контролював, міг отримати прибутки від міжнародної торгівлі, та заплатити найманцям-кочовникам за їхню службу.

Армії імператора захищали місто, проте не змогли встояти проти 60 тисяч повстанців. Генерал Лушань зробив його своєю столицею. Після цього, а також великої повені наступного року, китайська династія Тан не змогла оговтатися. Вона більше не мала постійного джерела отримання прибутків від торгівлі шовком і тому почала поступово занепадати. Так одна з найбільш могутніх імперії Китаю зникла через те, що не контролювала виробництво шовку та не могла його продавати. Пізніші династії постійно намагалися тримати армії біля цього регіону, аби запобігти повторенню сценарію. 

Впродовж світової історії рослини багато разів ставали причиною релігійних воєн, біржових спекуляцій та переселень цілих народів, які шукали кращого життя. Частина цих подій не була викликана рослинами напряму, вони давно зріли в суспільствах, але агрофактор став стимулом до повстань та кровопролиття. Проте навіть зараз варто замислитися, що за цибулинами тюльпанів, хмелем чи звичайної картоплею стоїть багата історія, яка примушувала людей вбивати одне одного, чи їхати за океан. Agravery зібрав найбільш цікаві факти пов’язані з рослинами, які змінили людську історію.     

Хміль: бунт проти католиків 

В 1516 році правитель Баварії Вільгельм IV видає так званий закон про чистоту пива. В ньому він наполягає на тому, що називатися пивом може лише напій з води, солоду та хмелю. Всі інші алкогольні трунки мають втратити цю назву. Крім того, Вільгельм також заявив, що монастирі мають передавати право вирити пиво приватним особам, які згодні будуть дотримуватися цього закону.

За кілька років до цього в Тюрінгії місцева влада та католицька церква вирішили заборонити хміль, адже це суперечило діловим інтересам кількох великих виробників, які варили пиво з грюйту (суміші трав, куди входили мирт, деревій, звіробій). Здебільшого вони збирались та сушились, а потім їх додавали перед останнім бродінням вже до готового продукту. Рецепти грюйту були різні і вважалося, що їх принесли до Європи племена, які переселялися туди наприкінці існування Римської імперії.

Потім пиво здебільшого вирили католицькі монастирі, які мали достатньо коштів, щоб створити нормальні солодильні, чани для бродіння та сушильні зерна та отримати продукт високої якості у достатніх кількостях. Лише в XV столітті до пива почали додавати хміль. Це збіглося з поступовим процесом будівництва приватних броварень, які не підпорядковувались церкві. Саме тому вона часто наполягала на тому, аби пиво варили лише за стародавніми рецептами, які зберігалися в монастирях. На півночі Німеччини багаті міста опиралися і були не задоволені політикою імператорів з династії Габсбургів, яка підтримувала заборони.

Тому коли в 1517 році Мартін Лютер почав рух за очищення церкви, який пізніше назвали Реформацією, це стало однією з причин для німецьких північних регіонів його підтримати. Хоча сам Вільгельм Баварський був ревним католиком і допомагав центральній владі придушити повстання на своїй території. Протистояння тривало багато років і жодна зі сторін не могла здобути вирішальної перемоги. Селянська війна, яка була також спровокована конкуренцією хмелю та грюйту, стала однієї з найбільш спустошливих за всю історії Німеччини.   

Цікаво, що цей конфлікт призвів до поразки церкви в пивних питаннях. Починаючи з 1521 року в країні постійно точилися війни. І тому там було забагато озброєних найманців, які часто об‘єднувалися у великі банди. А головною мішенню для них були багаті монастирі. За цей час більше 60% усіх великих броварень були пограбовані та спалені. Тому церква почала втрачати монополію в пивоварінні і вже не мала коштів для того, аби відновити знищені потужності. Одночасно частина континенту опинилася поза межами впливу католицизму та його декретів. А закон про чистоту пива набував дедалі більшої популярності. Адже так варити пиво було простіше і тому протестантська частина масово перейшла на хміль. А потім ця традиція розповсюдилася по цілому світу.  

Тюльпани: перша біржова лихоманка

Перше зареєстроване цвітіння тюльпану в Європі відбулось в 1556 році, а через кілька років ці квіти потрапили до Нідерландів, де спричинили одну з перших фінансових криз. 

Приблизно до початку XVII століття тюльпани мало цікавили голландців, адже їх було дуже важко вирощувати в умовах холодного клімату та бідних ґрунтів країни. Здебільшого вони вирощувалися у Франції, а потім вже їх везли на північ. Проте в 1610 році садоводи призвичаїли деякі сорти до місцевих умов. А в моду увійшла звичка прикрашати дамські сукні живими квітами тюльпанів. Тому голландці почали проявляти цікавість до цих рослин. Невдовзі були виведенні види з різними забарвленнями пелюсток, які одразу стали рідкісними. Ціна цибулин почала зростати.

Не лише любов до прекрасного рухала голландцями. Головним ринком збуту тюльпанів були німецькі князівства, особливо на півдні країни. Їхні правителі готові були багато заплатити за кожну цибулину. Хоча до 30-х років XVII століття вартість їх була не такої великою. Так дві рослини, які відправили в подарунок османському султану коштували тоді не більше 60 гульденів. Проте через кілька років ситуація змінилася. Багато людей в Нідерландах, бачучи, що на тюльпанах можна розбагатіти, захотіли і самі продавати цибулини. Тому у великих містах почали організовуватися щось на зразок аукціонних домів, де торгували рослинами. Проте торгували не цибулинами, а розписками. Адже викопують для продажу тюльпанові цибулини лише восени. Тому продавалися документи на нові рослини, які навіть не виросли.

Проте це не зупиняло людей, які отримували прибутки від перепродажу. Більшість грошей також видавалися у вигляді розписок і тому живі статки мало хто бачив. Ціни на тюльпани почали зростали. В 1637 році окремі цибулини продавалися уже за 1500 гульденів. І частими ставали випадки, коли селяни могли віддати усе своє господарство за одну рослину.

Проте вже невдовзі клієнти почали розуміти, що ринок зараз лусне і попит на перепродаж тюльпані почав падати. Тим більше, що в Німеччині почався новий етап селянських повстань та Тридцятирічної війни. Ціни почали стрімко падати. Останній аукціон в Алкмарі зафіксував ціни за цибулину в 4200 гульденів. Після цього ринок луснув, а люди які перекуповували тюльпани опинилися лише з розписками і без грошей. Боржники вимагали від уряду втрутитися і невдовзі Генеральні Штати ухвалили рішення, що більшість угод, які були укладені до жовтня 1637 року, мають бути виконанні, а пізні домовленості анулювалися за 10% від їх вартості.

В результаті Нідерланди пережили фінансове потрясіння. Лише продовжуючи територіальну експансію в Азії, вони компенсували збитки від тюльпанів та спромоглися змусити свою економіку працювати. Квіткові лихоманки виникали ще кілька разів, але тепер зростала ціна на жоржини та гіацинти. А в 1982 році в Китаї відбулася остання така «лихоманка» коли  за кілька місяців в 100 разів зросла ціна на рідкісний вид лілій.  

Картопля: шукати долю за морем

В середині XIX століття в Ірландії склалася система великого землеволодіння. Протестанти, яких підтримувала влада в Лондоні, мали більше шансів для того, аби накопичити в своїх руках достатньо землі для промислового сільського господарства. Тим більше на той час промислова революція в Британії вимагала все більше ресурсів і тому поля засаджували тим, що гарно купували в метрополії. Цією культурою стала картопля, яку в 1590 році привезли на острів.

Ця рослина давала гарні врожаї в місцевому кліматі та мала гарний потенціал для продажу на світових ринках. І тому третина усієї ріллі острова займала саме картопля. Тим більше, що для значної частини мешканців острова вона була єдиним продуктом харчування.

В 1845 році всі ці посадки вразив фітофтороз. Весь острів був засаджений одним видом картоплі, тому загинув увесь врожай. Це не було великою новиною для уряду – неврожаї вже траплялися. Але наступного року і так до 1851-го картопля гнила на полях через хворобу і тому Англія не могла забезпечити їжею усіх на острові. Лише в 1848 році врожай був добрим, але наступного року фермери засадили більше полів картоплею та майже вся вона  загинула через хворобу. Разом з голодом прийшли також і хвороби - тиф, цинга та холера. Загальна смертність від великого картопляного голоду складає близько одного мільйона людей.   

 

З 1847 року, коли стало зрозумілим що голод може тільки посилюватися, ірландці почали масово переселятися до США. За останніми даними близько 1,6 млн. людей виїхало за шість років. На кораблях, які пливли через Атлантичний океан, помирав кожен 16 пасажир, адже вони не мали достатньо їжі та були послаблені голодом. Проте ті, хто допливли, створили в американських містах на Східному узбережжі велику діаспору, яка і зараз є однією з найбільш впливових в США.

Павло Сивокінь

фото: kaltenberg.comfromental.co.uk


Реклама
Реклама