Юрій Умріхін: При переході на No-Till зменшуються витрати, але через 3-5 років падає урожайність

Україна – один з найбільших виробників зерна, олійних та технічних культур. У нас виробляється багато молока, м’яса, овочів та фруктів. Але в обличчя знають, як правило, або власників великих компаній, або керівників невеликих екзотичних стартапів. Але основні обсяги виробляють не вони, а сотні середніх агрокомпаній, великих та невеликих фермерів. Разом з Всеукраїнською Аграрною Радою Agravery.com починає проект “Обличчя аграрної України”, де ми будемо розповідати про тих людей, які кожного дня забезпечують нас та весь світ продуктами.

Підприємство Юрія Умріхіна  розташоване у с. Трійчате Харківської області на 700 га, і є класичним прикладом середнього господарства з компактним розміщенням земельних ділянок, невеликою кількістю постійних робітників і мультизадачністю керівника. Підприємець двічі брав участь у навчальних програмах у США. Досвід американських колег вплинув на українця, і вмотивував його  відмовитись від класичного обробітку ґрунту та ощадливіше ставитись до землі. 

Юрію, у зв’язку з погодними умовами цей рік видався складним для багатьох аграріїв. Як негода позначилась саме на вашому господарстві?

- Ситуація складна. Ми знаходимось у зоні так званого ризикованого землеробства. Раніше у нас випадало 500-700 мм опадів, зараз – всього 400-500 мм на рік. За останнє десятиліття підвищилась середня температура повітря. Восени дощі випали запізно, тому насіння озимих лежало в сухій землі і не могло прорости. А коли почались дощі, то не було кущіння. Також майже не було опадів у травні-червні. Через це добрива залишись у верхньому сухому шарі ґрунту і рослини їх не засвоїли.

Нестача вологи не дозволила нормально розвинутись ярим культурам. Як наслідок – нерівномірні сходи та зрідженість посівів. Тобто, якесь зерно змогло прорости, а якесь – залишилось у сухій землі. Після дощу це друге зерно також почало проростати, але шлях до сонця йому вже перекрила інша рослина, яка зійшла раніше. Остання затіняє землю і пригнічує нові сходи.

Читайте також: АГРОНОМІКА. Як правильно захищати та підживлювати сою?

Які культури ви вирощуєте та яку врожайність отримуєте?

- Вирощуємо соняшник, кукурудзу, пшеницю. Урожайність у нас вище середньої по району. По деяких культурах ми інколи виходимо на перші місця. Пшениці отримуємо від 40 до 60 ц/га. Був рік, коли по кукурудзі ми отримали 35 ц/га – град тоді "вибив" половину. У певні сезони було по 106 ц/га кукурудзи. Цього року ми засіяли чотири поля пшениці і всюди отримали різну врожайність. Одні два поля дали по 43-46 ц/га, а інші два –по 30-35 ц/га, при середній урожайності зернових в регіоні 28 ц/га. Ми перестали вирощувати цукрові буряки, оскільки поблизу немає переробних заводів, а тому невигідно перевозити сировину на відстань понад 100 км. Раніше вирощували гречку, але вона втратила рентабельність у зв’язку з падінням ціни. Цього року, замість 100-160 га як зазвичай, ми посіяли всього 20 га гречки, на насіння. Зараз ми думаємо, чим її замінити. Бо позаминулого року антимонопольний комітет оштрафував мене на 54 тис. грн. за те, що гречка в магазинах дорога. От скажіть, як я можу впливати на ціну кінцевого товару? 

Як організовуєте роботу на вашому підприємстві?

- Всього в мене є шість найманих працівників. Один відповідає за підготовку зерна до очистки, складські приміщення та ремонт будівель, інші п’ятеро – механізатори. Один з механізаторів – мій старший син який, водночас, є заступником керівника. Кожен робітник поєднує декілька професій. Люди в мене працюють по 16-18 років поспіль. Ми повністю забезпечуємо робітників кормовою базою для їхніх власних підсобних господарств, продаємо їм пшеницю за ціною 2000 грн/т. У нас невелике навантаження на техніку, тому з 1-го грудня і до кінця лютого робітники у відпустці. Викликаємо їх тільки для проведення підживлення. А так із цих трьох місяців вони працюють 10 днів й отримують за це середню зарплату.

Як ви підтримуєте село Трійчате, в якому працюєте?

- Я народився в цьому селі. Тому як я можу відмовити людям, якщо я провів тут усе життя? Виділяємо кошти на ремонт доріг, шкіл, дитячого садочку. Всі розуміють, що ремонтами має займатись держава, а не я – той, хто  сплачує податки як підприємець. Торік ми допомогли одній родині повезти сина до Білорусі на операцію. А от на «поляну» чиновникам та їхнім гостям мені шкода давати гроші – принципово цього ніколи не роблю. Чим більше ми допомагаємо, тим простіше чиновникам розкрадати наші кошти.  

Ви здобували додаткові знання в аграрній галузі у США. Розкажіть, будь-ласка, як проходило ваше навчання та що найбільше запам’яталось?

- Я поїхав до Америки 1998-го року, по програмі тодішнього сенатора штату Міссісіпі Теда Кохрана. З України тоді прибуло 50 чоловік. Нас поділили на групи по 5-6 осіб і перші два тижні ми навчались у Північній Дакоті, наступні два – у Джорджії. Зранку ми слухали лекції в університеті, а після обіду – йшли на практичні заняття. Нам демонстрували як у штатах працює сільське господарство, законодавчі, податкові та статистичні органи. Ми побачили як функціонує дорадча система. Також відвідали кооперативи, елеватори, переробні заводи, тобто, всі ланки ланцюжка «від поля до столу». Другий раз я приїздив до Америки на 28 днів у 2003-му році за програмою обміну між містами-побратимами – Харковом і Цинциннаті.

Найбільше мене вразило те, як американська держава цінує людей, які працюють і заробляють для неї гроші. Якщо людина звертається до держорганів із якоюсь проблемою, то вони кидають усі свої справи і допомагають тобі.

Як навчання у штатах допомогло вам вести господарство на Батьківщині?

- Після поїздки до США я відмовився від класичної технології обробітку і перейшов на Mini-Till, а потім і на No-Till. В Америці я побачив як працює ця технологія і зрозумів, що ми усе робимо не так як треба. Тому почав переходити, потроху змінювати техніку і головне, змінилось  ставлення до землі. Mini-Till – це відмова від оранки, лише поверхневий обробіток ґрунту дискуванням на глибину до 15 см. No-Till – повна відсутність обробітку. У господарстві використовуються тільки сівалки і оприскувачі. По Mini-Till ми працювали до 2003 року. Коли перейшли на No-Till, цю технологію ще майже ніхто не застосовував.

З яких причин, на вашу думку, варто переходити на No-Till?

- По-перше, ми зберігаємо мікрофлору ґрунту. У верхньому шарі є аеробні бактерії, які забезпечують первинне розкладання рослинних решток. Під час оранки стерня потрапляє у нижні шари, де немає цих бактерій. Вона гірше розкладається. Або ж бактерії з верхніх шарів потрапляють вглиб ґрунту, де вони гинуть. Відтак, нагорі утворюється розпорошений шар ґрунту, який легко вивітрюється і змивається.

По-друге, коли ви переходите на Mini-Till або No-Till, ви зменшуєте витрати палива. Наприклад, раніше на 700 га землі я витрачав близько 60-65 т дизеля. Зараз - 20-25 т. При вартості 25 грн./л пального, ми економимо 1 млн. грн. Але потрібно бути готовим до того, що при зміні класичного обробітку на Mini-Till падає врожайність. Протягом перших 3-5 років вона скорочується на 25-30%, але потім відновлюється і росте.

Чому оранка прижилась? Справа в тому, що за десятки тисяч років на землі був накопичений досить великий шар чорнозему. Під час оранки внутрішні пласти ґрунту потрапляють на поверхню землі і під дією кисню та сонця відбуваються процеси мінералізації. Гумус, яким багатий чорнозем, перетворюється на мінеральні речовини.

Читайте також: Страх старості, або як реформувати пенсійну систему без шкоди для агробізнесу?

Останні легко засвоюються рослинами. Коли люди почали застосовувати оранку, різко зросла врожайність. Минали роки і запас гумусу почав вичерпуватись. Верхній шар змивався у річки та озера. Почалось заболочування. Через високий вміст органіки у водоймах, активізувався ріст комишів та інших рослин, які гальмують рух води. Відтак, утворився шар мулу і почали зникати річки та водойми.

Рослинні залишки, наче ковдра, накривають землю, захищають її від вивітрювання і пересихання. До того ж, після збору пшениці або кукурудзи в землі залишається коріння. Воно з часом перегниває, але канали залишаються. Саме по них на глибину залягання коріння проникає повітря і вода.

Уявіть, що у вас на столі лежить купка зерна і купка борошна. І от пішов дощ. Купка борошна перетворюється на «тісто». Останнє не пропускає вологу, після дощу воно висихає і стає схожим на «цеглу». А зерно досі здатне пропускати повітря. Його структура не змінюється. No-Till – це технологія, коли у вас на столі лежить купка зерна. Якщо у вас є рештки, то дощ по каналам проходить в землю. А якщо їх нема, переорана земля перетворюється на «тісто», що не пропускає вниз вологу і змивається легко водою. Коли іде дощ і на полі ще стоять рослини, то краплі вибивають із землі шматочки бруду разом з корисними і патогенними бактеріями. Цей бруд потрапляє на культури. А коли поле вкрите рослинними рештками, то цього не відбувається.

Після переходу на No-Till збільшилась забур’яненість?

- На No-Till забур’яненість зменшується. Бо коли ви переорюєте, то закладаєте насіння бур’яну у ґрунт, тобто у сприятливі для нього умови. В іншому випадку це насіння залишається на поверхні і слугує кормом для птахів, жуків, черв’яків і т.д. І лише частина, потрапивши у тріщини ґрунту, проростає. Водночас, ми збільшили використання гербіциду суцільної дії – гліфосату. Ми дотримуємось сівозміни, відтак, переривається ланцюжок шкідників і бур’янів.

Які новинки запровадили у своєму господарстві останнім часом та які плани на майбутнє?

- Ми перейшли на рідкі добрива – карбамідно-аміачні суміші (КАС). Вони більш ефективні. За вартістю діючої речовини вони коштують приблизно однаково. Але втрати на сухих добривах вищі. Оновлюємо технічний парк: у нас італійська сушарка, французька сівалка, а цього року купуватимемо ще американську сівалку під соняшник-кукурудзу. У цьому році хочемо спробувати посіяти льон, бо він добре переносить засуху, а також нут.

З якими проблемами сьогодні стикається такий фермер як ви найчастіше? Які із них найбільш невирішувані?

- Сільськогосподарське виробництво завжди є матеріало- і капіталомістким. Потрібно багато основних засобів, серед яких техніка, виробничі приміщення, місця для обслуговування техніки та її зберігання. Особисто для мене кредити не мають великого значення. Але як можна брати кредит під 18-26%, коли оборотність коштів в аграрному бізнесі становить всього один раз на рік?

В Америці нам говорили, що оптимальний розмір зернового господарства – 500-1200 га. А далі починаються проблеми гігантизму. Зокрема, коли багато розкиданих полів, то складно все проконтролювати. Великі підприємства не можуть працювати ефективно. Приміром, 150 тис. га землі – це 15-20 величезних радянських колгоспів. Відповідно, і довгий ланцюжок керівництва – від власника до керуючого на місці. Тоді як у невеликому господарстві власник самостійно приймає рішення і всі проблеми швидко усуваються.

Читайте також: Регіони говорять: як проходить сезон сертифікації насіння в Україні

Чи ефективна сьогодні держпідтримка аграріїв?

- Повернення ПДВ було єдиною ефективною підтримкою аграріїв. Це те, що справді працювало.

Як ви приймаєте рішення, в якому напрямку далі розвивати своє підприємство?

- Слідкую за новинами галузі, відкриттями в аграрній науці. Отримую знання на зустрічах з людьми, які запровадили у себе щось нове.  Також я періодично приїжджаю до друзів у Європу, перейняти досвід.

Що найперше кидається в очі у Європі?

 - Дороги. А за рівнем розвитку аграрного сектору ми їх наздоганяємо. Коли нас намагаються порівняти по урожайністю з Європою, я завжди питаю: «Скільки опадів випадає в Європі?» А їх там – 150 мм на рік. До того ж, у Нідерландах вносять до 700 кг діючої речовини добрив на 1 га землі. В Україні великі господарства вносять під пшеницю біля 150 кг діючої речовини, дрібні – до 100 кг. З Європою можна порівнювати Черкаси, Вінницю, Тернопіль, Житомир. А наш регіон слід порівнювати з Америкою. Нестача вологи, кліматичні умови і рельєф у нас більше схожий на Північну Америку.

Які позитивні зміни помічаєте в аграрному секторі України?

- Я з великим задоволенням спостерігаю за вітчизняним сільгосппромом. Люди дбають про якість, що дуже добре. Ми не стоїмо на місці. Розумієте, усі швидко звикають до новинок. Тому ми переважно помічаємо тільки погане. Так, ми розвиваємось набагато повільніше, ніж це потрібно. У тваринництві взагалі значно відстаємо. Однак у нас зростає урожайність зернових, тому в рослинництві ми швидко наздоганяємо світ.

фото: прес-служба фермерського господарства «Умріхіна Ю.М.»