​Школа агрономів: можливості та помилки листкового підживлення

Переваги та можливості позакореневих підживлень, шляхи підвищення їх ефективності, часті помилки, яких припускаються аграрії при застосуванні такого способу внесення добрив.

науковий консультант НВП "Квадрат"

Позакореневе підживлення є важливим інструментом для ефективного управління продуктивністю високоврожайних сортів та гібридів. Стрімке підвищення продуктивності культур, погіршення погодно-кліматичних умов та зростання вартості внесення основних добрив зробили забезпечення рослин поживними речовинами через листок більш популярним. Однак ефективне застосування цього способу внесення передбачає врахування багатьох факторів: умови навколишнього середовища, стан посівів, час, частота обробок, склад робочого розчину та інше. Не існує спеціальних правил або шаблонів, які можуть бути використані в кожному конкретному випадку, тому розуміння загальних принципів фізіології фоліарного живлення та врахування правил раціонального застосування добрив, які суттєво впливають на ефективність поглинання елементів живлення листовою поверхнею, допоможе знайти правильне рішення.

Тому виділимо переваги та можливості позакореневих підживлень, шляхи підвищення їх ефективності, звернемо увагу на часті помилки, яких припускаються аграрії при застосуванні такого способу внесення добрив.

Засвоєння елементів живлення не обмежується кореневою системою, а позакореневі підживлення є додатковим ефективним інструментом у програмі удобрення будь-якої культури, коли доступність поживних речовин з ґрунту блокується фізико-хімічними (тип ґрунтів, рН ґрунтового розчину, вміст органічної речовини, внесені агрохімікати), біологічними (мікробіологічна активність ґрунту, зараженість хворобами або шкідниками) чи екологічними факторами (вологість та температура ґрунту). В цьому випадку позакореневі підживлення мають особливі переваги над ґрунтовими добривами (табл. 1). Так, наприклад, при значеннях рН ґрунту вище 7,5 доступність поживних речовин, зокрема фосфору, бору, марганцю та цинку зменшується, хоча в ґрунті можуть присутні високі загальні кількості цих елементів. Низька температура ґрунту порушує засвоюваність азоту, фосфору, сірки, заліза, марганцю та цинку, а висока температура та посушливі умови спричиняють порушення поглинання калію, кальцію, міді та бору. Високий вміст Са та Mg, заважають мобілізації кореневою системою калію, надлишок іонів Fe та Mn блокують надходження Р, Сu та Mo. Високий вміст органічної речовини ускладнює поглинання Fe, Mn, Сu та Mo.

Позакореневі підживлення використовують, як оперативний спосіб ліквідації виражених симптомів дефіциту, оскільки поглинання поживних речовин листям та реакція рослин відбувається набагато швидше, ніж при поглинанні корінням. Це особливо важливо у період критичних фаз розвитку, при переході від вегетативної до репродуктивного періоду та у випадках підвищення стресостійкості або при непохідності негайної ліквідації дії несприятливих факторів середовища (приморозків, граду та ін.). У більшості випадках таке внесення є більш економічно ефективним, тому що позакореневе внесення потребує застосування невеликих кількостей діючих речовин в порівнянні з великою кількістю дорогих ґрунтових добрив. Крім того низькі концентрації та норми використання зменшують екологічне навантаження на ґрунт.

Позакореневе підживлення широко використовують для забезпечення рослини елементами з низькою мобільністю. Так, наприклад, поширена обробка плодів фруктових дерев препаратами кальцію з метою підвищення лежкості та якості, а внесення розчинів бору у фазу бутонізації можуть стимулювати цвітіння, проростання пилкових трубок та збільшити відсоток зав’язування плодів.

Крім того, обробка рослин через листову поверхню запускає ряд фізіологічних процесів, що підвищують продуктивність фотосинтезу, стимулюють синтез вуглеводів, органічних кислот та інших біологічно активних речовин та сприяють їх транспорту у кореневу зону. Виділення цих речовин кореневою системою підвищує активність мікроорганізмів, стимулює розчинність та засвоєння важкодоступних поживних речовин.

Недоліками позакореневих підживлень є те, що вони не забезпечують суттєвого залишкового ефекту, їх дія тимчасова, тому вони повинні застосовуватися з певною періодичністю. У більшості випадків для усунення симптомів дефіциту елементів живлення обробки необхідно проводити кожен сезон з кратністю в 2-3 підживлення, з інтервалом 10 – 14 днів. При цьому кількість поживних речовин робочого розчину повинна бути обмежена у зв’язку можливість опіків листової поверхні.

Основа помилка, якої припускаються агровиробники – невиправдне очікування високої прибавки врожайності та суттєвого візуального ефекту від позакореневого підживлення. Справді, в дослідженнях ефективності фоліарного застосування фіксують збільшення урожайності до 20 - 30 % і навіть 40%, часто такі результати досягаються в чітко контрольованих умовах, з обов’язковим врахуванням глибокого розуміння всіх фізіологічних та біохімічних основ мінерального живлення. У польових умовах при застосуванні високого рівня агротехніки та зваженої оптимальної технології позакореневих підживлень, яка включає вибір оптимальної фази, часу підживлення, норми внесення та діючої речовини, можна отримати максимальну прибавку урожаю в розмірі до 15-20%.

Підвищити ефективність підживлень можна за допомогою:

  • використання високо біодоступних, безбаластних, не фітотоксичних діючих речовин (хелатних форм мікроелементів, комплексів з біологічно активними речовинами, гуміновими речовинами, органічними кислотами, амінокислотами, тощо);
  • покращення властивостей робочого розчину (застосування ад’ютантів, прилипачів, буферизаторів та ін.);
  • вдосконалення техніки нанесення (регулювання швидкості, точності нанесення та розміру краплі).

Читайте також: Черга за молоком: як переробники та виробники з'ясовують стосунки

Отже, для досягнення високої ефективності обробки посіву необхідно виважено враховувати багато факторів таких як, вибір добрив для позакореневого підживлення,  правильність приготування робочого розчину та час його внесення, налаштування техніки на відповідний режим, врахування погодних умов, стану та фази розвитку посіву тощо. Неможливо прописати єдину інструкцію, дотримання якої гарантуватиме успіх. Праця агронома - це творча професія і вона вимагає постійного аналізу ситуації у кожному конкретному випадку.


Реклама

Реклама

Реклама

Реклама
Реклама