Ресурсне прокляття: чому зернова орієнтація українського АПК заважає іноземним інвестиціям

Василь Голян,

заступник директора Державної установи Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України

Аграрний сектор віднедавна почали вважати локомотивом розвитку національної економіки в цілому завдяки експортному буму, зумовленому «зерновим перегином» та підвищенням рівня концентрації сільськогосподарського виробництва завдяки зміцненню позицій вертикально інтегрованих підприємницьких об’єднань холдингового типу.

Доказом цього є динаміка обсягів валової доданої вартості, що формується в даному секторі. Так, у 2015 році аграрії створили 12% валового внутрішнього продукту країни, що співставно з розмірами переробної промисловості та лише на 2,5% менше питомої ваги роздрібної та оптової торгівлі, котра не створює реальних товарів. Тоді як 7-8 років тому частка аграрного сектору в ВВП складала лише 5-6%.

Зростання обсягів виробництва у сільському господарстві починаючи з 2008-2009 років, в першу чергу, обумовлено дефіцитом продовольства на світових ринках та наявністю вільних виробничих потужностей та сприятливих природно-ресурсних умов в Україні. Тим не менше протягом 2005-2015 років в експорті сільськогосподарської та продовольчої продукції відбувається зниження питомої ваги продукції з високою доданою вартістю.

Загалом починаючи з 2005 року експорт сільськогосподарської продукції виріс в 3,5 рази і досяг значення в 14,6 млрд дол. у 2015 році, що складає 38% від загального експорту країни. Однак за аналогічний період частка продукції з високою доданою вартістю знизилась вдвічі. Тобто зростання експорту сільськогосподарської та продовольчої продукції в основному відбувалося за рахунок продажу сільськогосподарської сировини та продуктів її первинної переробки. Фактично, продаючи сільськогосподарську сировину у великих обсягах, Україна втрачає потенційні можливості більш активної участі в глобальних ланцюгах доданої вартості.

Низька частка сільськогосподарської та продовольчої продукції з високою доданою вартістю свідчить про те, що пріоритетними напрямами інвестиційної діяльності в аграрному секторі є вирощування сільськогосподарських культур експортної спрямованості та первинна переробка сільськогосподарської сировини, що не дозволяє максимальною мірою забезпечувати ефективне використання наявного агроресурсного потенціалу і підвищувати рівень капіталізації сільськогосподарського виробництва в цілому та сприяти соціально-економічному піднесенню сільських територій.

За період з 2001 по 2008 роки процеси вкладення інвестицій в основний капітал сільського господарства відзначалися висхідним трендом, що було зумовлено закріпленням тенденцій макроекономічної стабілізації і відповідно підвищенням надійності інвестування капіталу. У 2009 році порівняно з 2008 роком обсяги інвестицій в основний капітал сільського господарства зменшилися на 7,5 млрд грн., що стало наслідком надзвичайно високого рівня чутливості національної економіки до наслідків глобальної фінансової кризи у зв’язку із значною залежністю від кон’юнктури на світових ринках. Починаючи з 2009 і завершуючи 2015 роком в цілому спостерігалася висхідна тенденція в динаміці інвестицій в основний капітал сільського господарства, що було зумовлено зростанням обсягів інвестування із внутрішніх джерел, як правило, вертикально інтегрованих підприємницьких об’єднань холдингового типу.

Розвиток аграрного сектору в Україні відбувається в основному за рахунок внутрішніх ресурсів, оскільки іноземними інвесторами вкладено в сільське господарство за результатами 2015 року лише 1,2% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій (інвестиції в лісове та мисливське господарство займають відносно невелику частку). Причому у 2004 та 2008-2009 роках іноземні інвестори активніше інвестували український агробізнес, ніж в 2015 році. Однією з можливих перепон на шляху припливу іноземного капіталу є незадовільний інвестиційний клімат та відсутність довгострокової макроекономічної стабільності, що знецінює внутрішні активи та робить непривабливими інвестиції з річною дохідністю нижче 30-40%.

Основні тенденції в динаміці частки сільськогосподарської та продовольчої продукції з високою доданою вартістю, питомої ваги прямих іноземних інвестицій в сільське, лісове та мисливське господарство свідчать про суперечливі процеси, які мають місце в аграрному секторі України, і певною мірою відображають український феномен «ресурсного прокляття» у зв’язку з експортом сільськогосподарської сировини та продуктів її переробки, що залишає вітчизняних виробників поза глобальними ланцюгами доданої вартості і культивує подальше зубожіння населення сільських територій, які виступають ареалом розміщення природно-ресурсної бази розвитку аграрного сектора, який вже встигли назвати локомотивом розвитку національної економіки.

Іноземні інвестиції на порядок збільшаться в тому випадку, коли будуть створені справедливі правила гри для всіх суб’єктів аграрного підприємництва і обмежуватимуться прояви монополізації аграрних ринків та ринків сільськогосподарських земель вертикально інтегрованими підприємницькими об’єднаннями холдингового типу, інакше «локомотив» розвитку національної економіки перетвориться в «бульдозера», що заважатиме «проростанню паростків» українського кооперативного руху, фермерства та знівелює потенціал диверсифікації розвитку сільської економіки.