Обличчя аграріїв. "Люди залишаться в селі, як матимуть доступ до послуг"

Коментарі

0

Agravery.com спільно зі Всеукраїнською Аграрною Радою (ВАР) до Дня працівника сільського господарства вирішили познайомити вас з тими, хто є головним героєм цього свята. Колектив цінує їх за непересічну працьовитість і щирість. Це – порадники, наставники і друзі, в яких кожен із вас зможе впізнати себе або своїх колег.  

Наталія Анатоліївна Клюєва, голова профкому і ревізійної комісії Агрофірми «Мир» (Херсонська обл.), розповідає, як щодня отримувати задоволення від роботи і знаходити вихід за будь-яких  негараздів.

Скільки років ви вже працюєте на цьому підприємстві?

- З 2003 року.  Я голова профкому і ревізійної комісії.

А як давно ви взагалі працюєте в аграрній сфері?

- Та, власне, з 2003 року я і прийшла в агросектор. До цього я працювала вчителем у школі.

А чому ви вирішили почати працювати в сільському господарстві?

- Ви знаєте, мене, так би мовити, змусило життя. Тяжка ситуація в житті поставила мене перед вибором, і я вирішила піти зі школи на пенсію по вислузі років, бо мені потрібно було годувати сім’ю.

Про що ви мріяли в дитинстві?

- В дитинстві я дуже мріяла стати вчителем. Мені дуже подобалася ця професія. Дві мої тітки працювали в школі, і з першого класу я допомагала їм перевіряти зошити. Я добре вчилася. Мабуть, вони мені й привили цю любов до професії. А ще моя перша вчителька. Я її також дуже любила. Вчителем я пропрацювала 29 років, і коли прийшла в агрофірму, то відрадою для мене стало те, що тут я теж працюю з людьми. Я дуже це люблю.

А про що ви мрієте зараз?

- Моя єдина мрія – щоб у мене були здорові діти. Та й не лише у мене, і не лише діти, а взагалі, щоб люди не хворіли, щоб горя не було в людей, щоб був мир. Яка ще може бути мрія? Я стараюся побільше робити людям добра, допомагати стареньким, особливою бідним. У школі для мене всі дітки були однакові, але буває, що дитина з бідної сім'ї чи в неї ще якісь негаразди, то їй я старалася приділяли ще більше уваги. Коли я допомагаю комусь, від знання, що я зробила добру справу, мені якось легше на душі.

Ваша сім’я, ваші діти, вони також працюють в агросфері?

- Ні, моя старша дочка, працює завідуючою дитсадка, а за освітою вона, як і я, вчитель. Я дуже нею пишаюся, бо вона ніколи не здається.  Менша донька працює в Херсоні на радіомовленні, хоча отримала вищу освіту на біолого-технологічному факультеті. Вона теж моя гордість, її дуже люблять в колективі.

Чи задіяні ви безпосередньо в процесі аграрного виробництва?  

- Я перевіряю якість роботи, наприклад, під час жнив, коли збирають зернові чи сою, соняшник. Так, я буваю всюди, дивлюся за порядком, контролюю працівників і спілкуюся з ними. Наче виховую їх. І, ви знаєте, як мені приємно коли до мене дослухаються. Тож моя виховна робота продовжується і в агрофірмі теж.

Здається, що ви – одна з небагатьох, хто дійсно отримуює задоволення від роботи з людьми.

- Мені дійсно це подобається. Село в нас невелике, й у тих дітей, яких я колись виховала, вже свої діти, і вони навіть працюють зі мною. Наприклад, наш головний бухгалтер – моя учениця. Але тепер часом і вона мене вчить.  

Що ви вважаєте найважчим у своїй роботі, і що – найбільш радісним?

- Радісне те, що я спілкуюся з людьми, стараюся їм допомогти, зрозуміти, підказати. А чогось особливо важкого для мене і немає. Я із задоволенням працюю стільки, скільки треба, до п’ятої, до сьомої, до дев’ятої вечора, у вихідний день. Мабуть, тому що я живу зараз сама і хочеться побільше бувати між людьми. Я повністю віддаюся роботі, а у вільний час стараюся читати, малювати, щось писати. Зимою я перечитувала книги з історії нашого села, вишукувала про це матеріали. Це цікаво, і мені хочеться щось після себе залишити, хочеться побільше знати і донести це до людей.

Що ви найбільше цінуєте в людях, у вашому колективі?

- Я дуже ціную чесність і не люблю, коли обманюють. У школі я старалася привити дітям чесність. І, звісно, потрібно, щоб люди були добрими, допомагали одне одному. Я постійно кажу нашому колективу, що ми є одна сім'я.

А які проблеми для вашого ви вважаєте найгострішими?

- У нас немає газу, навряд колись буде, бо ми далеко від газових гілок. Але якби в нас був газ, це було б чудово. В іншому все добре: людям є де працювати, а коли робота є, народ і живе краще. Село в нас невелике, але люди дуже порядні, на вулицях – лад, двори доглянуті.  Директор нашого підприємства – справжній хазяїн і на всьому розуміється. У нього є футбольна команда, яка грає в другій лізі. Для них у нас побудований чудовий стадіон.  До нас приїжджають люди з Умані, зі Львова, з інших міст України. Всі кажуть, яке у нас гарне село.

Вода в нас є весь час. Ви, мабуть, не знаєте, але тут на півдні вода подається обмежено, і багато сіл навкруги отримують воду тільки два рази на день, по годині вранці і ввечері. Уявляєте, як живеться, коли літом така спека? Але нам пощастило, бо в нас вода є цілий рік цілодобово, і, знову ж таки, це завдяки нашому хазяїну.

За вашим описом, Горностаївка дуже привабливе місце для життя. Проблема з кадрами взагалі актуальна?

- На жаль, кадрів нам не вистачає. Пам’ятаю, коли я приїхала сюди за розподілом (сама я з Сумщини) і вийшла тут заміж, нам із чоловіком виділили житло. Тоді молоді можна було якось виживати. А як зараз жити молодим сім'ям? Вони не зможуть отримати це житло ні в селі, ні в місті, наш директор виділяє тут житло молодим сім’ям. Але більше такого немає ніде. Багато молоді з нашого села після навчання повертаються до нас жити і працювати в селі, та все одно частина намагається влаштуватися в місті. А для інших сіл, я знаю, це взагалі катастрофічна проблема.

Мені хотілося б, щоб у нас був доступ до всіх тих послуг, які є в місті. Нам не вистачає лікарів, вчителів. Наш директор доплачує їм зарплату спеціально, щоб вони залишалися тут і жили у нас.

Всеукраїнська Аграрна Рада хоче вирішити проблему з кадрами в сільському господарстві, створюючи профільні навчальні заклади. Цього року в Умані запрацював перший Український аграрний ліцей. Як ви ставитеся до такої ініціативи?

- Я думаю, що якби цей заклад був ближче до нас, то дуже багато батьків з Херсонської області віддали б туди своїх дітей. Це правильно, давати дітям можливість отримати кращу освіту.

І наостанок, в якій Україні ви хотіли б жити?

- Я хотіла б жити у своїй Україні, але щоб життя в ній було краще. Своя країна найрідніша, я б не хотіла жити деінде. Я б хотіла, щоб в нашій Україні були робочі місця, і вони справедливо цінувалися.  

фото надані прес-службою ВАР


Реклама

Реклама

Реклама
Реклама
Реклама