​Нова земельна постанова уряду: удосконалене управління чи стратегічні прорахунки

Спірні новації

Почну зі спірних моментів: своєю постановою Кабмін зобов’язав Держгеокадстр передавати в оренду земельні ділянки для сінокосіння, випасання худоби, городництва лише через земельні торги. Я не розумію, як собі це уявляють в Кабміні - для того, щоб одержати землю для випасу корів, люди вимушені будуть йти на аукціон? Наприклад, моя громадська приймальня і зараз завалена скаргами людей щодо виділення земельних ділянок для таких цілей, тож можемо уявити, що почнеться, коли це йтиме через аукціон.

Крім того, само собою зрозуміло, що торги зазвичай виграватимуться якимись великими підприємствами, фінансові можливості яких набагато більші, ніж у селян. Я вже не кажу, що така норма не відповідає статті 134 Земельного кодексу України, де чітко вказано: надання цих земельних ділянок громадянам для городництва та випасання худоби здійснюється у позааукціонному порядку.

Далі: Постанова КМУ обмежує площу земельних ділянок, які можуть безоплатно передаватись у власність, лише 25% тих земель, права на які були продані через аукціон у минулому кварталі. Але на сьогодні вільних державних земель залишилось не так і багато, майже все знаходиться в оренді. Як бути у випадку, коли з цих причин аукціони взагалі не проводились? Або проводилися, але лише щодо ділянок невеликої площі? Що робити, якщо заявники, ті ж працівники соціальної сфери села, претендують в цілому на більші площі, ніж вищезгадані 25%?  І при чому тут люди? Я наведу приклад: протягом тривалого часу працівники соціальної сфери села Великі Сорочинці на Миргородщині не можуть законно оформити городи, якими вони користуються десятки років. З великими труднощами, через депутатські звернення та особисті зустрічі з керівництвом Держгеокадастру, мені все ж таки вдалося зрушити справу з мертвої точки і частина людей одержала накази обласного управління земельних ресурсів про дозвіл на розроблення проектів відведення цих земельних ділянок. Але інша частина працівників соцсфери, які ще не встигли отримати такі документи, з урахуванням вказаної постанови КМУ зможуть оформити землю лише якщо в області будуть проведені аукціони. Та ще й на площі, яка на 75% більша за ті ділянки, які хочуть приватизувати люди. Я одержав купу скарг з цього приводу і не знаю, що мені відповісти громадянам. З точки зору закону вони праві. Закон не передбачає цих обмежень. І яке відношення ці люди мають до проведення аукціонів?!

Ще один спірний момент – необхідність погоджувати з Кабміном будь-яке відведення земельних ділянок за рахунок земель державних підприємств. Логіка уряду тут зрозуміла - необхідно захистити землі державних підприємств від розбазарювання. Але, на мій погляд, тут теж не варто перегинати палку. Ситуації бувають різні: невже земельну ділянку під кожну опору ліній електропередачі чи, наприклад, для потреб залізничного транспорту, потрібно вилучати через рішення уряду? Невже це не може бути вирішено на місцевому рівні?

Є питання також до встановленого механізму виправлення кадастрових помилок. Постанова КМУ надає державному підприємству «Центр Державного земельного кадастру» право змінювати координати поворотних точок меж земельних ділянок без згоди власника. Я розумію, що кількість помилок у нашому кадастрі є величезною. Часто в кадастрі земельні ділянки «налазять» одна на іншу чи знаходяться у взагалі дуже дивних місцях, як-то, посередині річки чи, наприклад, дороги загального користування.  Погоджуюсь з тим, що необхідно встановити якийсь простий і зрозумілий порядок виправлення цих помилок. Але, по-перше, де межа між технічною помилкою та свідомим порушенням прав власника земельної ділянки? І де межа між  виправленням помилки та реальною зміною меж земельної ділянки? Тому я був би дуже обережним при запровадженні таких положень. Дуже добре, якщо вони будуть використовуватись виключно «на благо». А якщо ні?

Не без позитиву

Але є у постанові і свої позитивні моменти. Так, вважаю абсолютно нормальною заборону органам Держгеокадастру зменшувати розмір орендної плати за земельні ділянки вже після проведення аукціонів. Ці схеми, на жаль, мали місце. Певна компанія перемагала на земельному аукціоні, запропонувавши досить великий розмір оренди. А згодом з обласним управлінням Держгеокадастру підписувалась додаткова угода до договору оренди, де орендна плата зменшувалась. В результаті, значна частина орендної плати не надходила до місцевих бюджетів. Зараз, маю надію, ці шахрайські схеми будуть припинені.

Підтримую також положення щодо періодичної перевірки органами Держгеокадастру стану орендованих земель державної власності. Контроль за дбайливим ставленням орендаря до земельної ділянки у нас зараз майже не здійснюється, що є неприйнятним. Земельна ділянка віддається орендарю на конкретний строк і має бути повернена у стані, не гіршому за той, який був на початку договору оренди. Не можна, щоб орендарі, як кажуть, «витискали усі соки із ділянки» без дотримання сівозміни, без грунтозахисних технологій.

Також зрозумілим є зобов’язання Держгеокадастру реалізовувати право на ті землі, від яких відмовилось певне державне підприємство, виключно на аукціонах. Адже схеми з розбазарювання земель за допомогою добровільної відмови (а фактично – за хабарі) державних підприємств від користування ними та послідуючої, начебто безоплатної, приватизації таких земель на підставних осіб, не рідкість в Україні.

Взагалі, з тексту постанови уряду простежується намагання Кабміну обмежити темпи безоплатної приватизації державних земель. Як не прикро, але така приватизація вже давно перетворилася на відвертий «дерибан». Над розв’язанням цієї проблеми працюємо і ми з колегами по Аграрному комітету, і, сподіваюся, що в найближчому майбутньому запропонуємо свій варіант вирішення цього питання. Але, в будь-якому випадку, це потрібно робити так, щоб не порушити права та інтереси громадян.

Роблячи певні висновки щодо аналізованої постанови Кабміну, хочу сказати, що законодавство має встановлювати як для пересічного громадянина, так і для чиновника чіткий орієнтир. Коли цього чіткого орієнтиру немає, з’являються двозначності і суперечності, які не йдуть на користь ні громадянам, ні державі. Саме над усуненням цих суперечностей має працювати і уряд, і парламент. Коли ж ми, навпаки, ще більше заплутуємо вирішення деяких питань, позитивно це оцінити важко, а саме такі моменти, є на жаль, у аналізованій постанові КМУ.