Назад у минуле: які проблеми 100 років тому мали українські аграрії

Коментарі

0


Аграрний сектор економіки України має проблеми як і через війну з Росією, так і через загальний негативний стан нашої держави. Для аграріїв може виявитись сюрпризом той факт, що 100 років назад їхні колеги мали такі ж самі проблеми - недостача зерносховищ та вагонів, земельний мораторій та олігархи.

Зерно без комори

З початком Першої Світової війни, коли Чорне море виявилось заблокованим, а з ним й експорт продовольства з України, найбільшим покупцем продовольства стала армія Російської імперії.

 

Для забезпечення її потреб лише в одній Полтавській губернії  до 1 січня 1915 року було заготовлено 50,7 тис. тонн житнього борошна, 28,7 тис тонн зерна вівса, 6,8 тис тонн гречки та 1,6 тис. тонн макаронів.  Київська губернія до 1 січня 1915 року поставила 392 тонн сала та 900 голів великої рогатої худоби. При цьому аграрії Наддніпрянщини зіткнулись із проблемою сховищ для заготовленої продукції, зокрема зерна. У Волинській губернії, де розташовувались значні військові угрупування, було лише два зерносховища сумарною місткістю 432 тонн на станціях Луцьк та Печанівка. Сумарна місткість зерносховищ Київської губернії становила 15,7 тис. тонн. Складів для зберігання інших видів продовольства також не вистачало.

За таких несприятливих обставин кооперативні селянські товариства змушені були в роки війни зсипати зерно в непридатні для зберігання приміщення або орендувати зерносховища в містах за надмірними цінами.

 

Чому не вистачає вагонів? Бо ще не вигадали зерновози.

При цьому аграріїв спіткала й інша актуальна для нашого часу проблема – дефіцит вагонів для перевезення продукції. Точних відомостей про кількість наявних вантажних вагонів не залишилось хоча б тому, що ніхто не вів облік вагонів, які залишились на окупованих Австрією та Німеччиною територіях. Ті ж вагони, які були у розпорядженні залізниць Російської імперії, використовувались для евакуації матеріальних цінностей.

Через такий порядок речей, як наголошують дослідники, суттєво не вистачало вагонів для доставки продовольства для армії та населення міст. Однак при цьому конкретних цифр не наводять. Відомо лише, що наприклад для доставки продовольства в Крим у 1915 році Харківський комітет залізничних перевезень міг надати лише половину вагонів від потреби.

При цьому спеціалізованих вантажних вагонів справді не вистачало. Наприклад, станом на 1914 рік залізниці всієї Російської імперії мали у своєму розпорядженні лише 1212 вагонів-холодильників, які використовувались для експорту м’яса в Європу.

Через це під час війни на короткі відстані м’ясо доводилось возити у звичайних вантажних вагонах. Аби доставити продовольство на довгі відстані доводилось взагалі везти живих тварин, а в точці прибуття – уже забивати тварин на м’ясо.

Як не дивно, при цьому не спостерігалось дефіциту спеціалізованих вагонів-зерновозів. Хоча б тому, що такого типу вагонів тоді ще не існувало – перші вагони зерновози  з’явились лише у 1950-х роках. До цього зерно перевозили у звичайних піввагонах. Чи було достатньо таких вагонів для перевезень зерна -  історія не говорить.

 

 

Земельний мораторій 1917 року

Перший земельний мораторій в історії Україні було запроваджено аж ніяк не 1996 року, а 29 вересня 1917 року.  Своїм декретом Центральна Рада скасувала «чинне право власності на землі поміщицькі та інші землі нетрудових хазяйств сільськогосподарського значення, а також на удільні, монастирські, кабінетські та церковні». Земля ставала власністю «усього трудового народу». Висловлюючись сучасною мовою, таке рішення було популістичним, оскільки і так мало місце масовий продаж селянами своїх земель, через зниження рентабельності сільського господарства.

Окрім цього Центральна Рада не прописала чіткого механізму реалізації такого свого рішення, що дало грунт для спекуляції більшовицьким агітаторам з їх лозунгом «селянам – землю».

Виправити таку ситуацію діячі Центральної Ради взялись лише 18 січня 1918 року, коли на вулицях Києва уже йшли бої з більшовиками. Вищий орган влади України ухвалив тимчасовий закон про землю, котрий скасовував «право власності на всі землі з їх водами, надземними і підземними багатствами». Всі ці землі проголошувалися надбанням народу УНР, користуватися якими мали право всі громадяни без різниці статі, віри і національності. Ухваленням цього закону лідери Центральної Ради сподівалися вибити ґрунт з-під ніг більшовицької антиукраїнської агітації, однак такий закон було прийнято занадто пізно.

Складно передбачити, чи стане «земельне питання» смертельним для нинішньої української державності, однак лише постановки питання про зняття мораторію на продаж землі достатньо, аби збурити суспільство України. А і загальмувати хід земельної реформи.

Хто призначає міністрів?

Прийнято вважати, що суттєвий вплив на економічну політику нашої держави здобули так звані «аграрні олігархи». Однак так говорили і 100 років тому, за часів гетьманування Павла Скоропадського.

У своїх щоденниках гетьман Скоропадський згадував, що союз промисловців та землевласників «Протофіс», утворений у травні 1918 року, намагався всіляко впливати на кадрові призначення в уряд Української держави та на рішення очільника держави особисто.

Однак, на думку історика Павла Гай-Нижника, у другій половині 1918 року «Протофіс» таки здобув належний вплив на урядових осіб Української Держави.

Історики та сучасники Скоропадського достеменно не можуть пояснити, що було поганого у впливі великих землевласників на уряд Української держави, і наскільки такий вплив заважав розбудові державності. Тим не менш, критикувати – завжди модно.

«Аграрний фонд» гетьмана Скоропадського

Невдалі рішення попередників Скоропадського щодо сільського господарства розбалансували систему постачання продовольства в міста України та поставили під загрозу виконання домовленостей щодо поставок продуктів харчування.

Аби уникнути неприємного сценарію розвитку подій в середині липня 1918 року при Міністерству продовольства було створено Державне хлібне бюро (ДХБ), котре отримало надзвичайні повноваження у справі заготівель, зберігання, переробки та транспортування хлібопродуктів. ДХБ підлягали також борошномельна та круп’яна промисловість.

Складно сказати, чи створення ДХБ допомогло якось виправити ситуацію, оскільки окупаційні австрійські та німецькі війська і надалі практикували самостійні реквізиції продовольства в рамках зобов’язань по поставці продовольства в Центральні держави. Аннали не зберегли детальних відомостей про діяльність ДХБ – скільки зерна вдалось заготовити такій структурі, по якій ціні купувалось зерно, зрештою, чи була дієвою проголошена державна монополія на хлібозаготівлі. Однак цілком можна стверджувати, що створення великих державних зернозаготівельних компаній є історично усталеною практикою державного будівництва в Україні.

Хліб усьому голова

І в якості «вишеньки на тортик». За даними дослідників, середньодобовий раціон містян Наддніпрянської України у 1913 році становив:

 

За даними статистики, нині третина калорійності раціону сучасних українців припадає на хліб та випічку, м'ясо та молоко – 26%, цукор – 14%, картопля – 12%, олія – 11%. Хліб і досі голова. Як мінімум, у раціоні українців.

Іван Киричевський

фото: dalizovut.narod.ru, hronika.infoenglishrussia.comrus-turk.livejournal.comlogos-ukraine.com.ua



Публікації

Історія

Робота від «Агроджоб»

Ветеринарний лікар або технолог

Молочно товарна ферма у Черкаській  області Христинівського району с. Шельпахівка запрошує на роботу лікаря ветеринарної медицини або …

скотарство
Черкаська обл.

Ветеринарний лікар на МТФ

Господарство АВМ , що знаходиться в Львівській області , Радехівського  району село Павлів потребує спеціаліста.Вимоги до …

скотарство
Львівська обл.

Ветеринар, технолог

Господарство АВМ, що знаходиться у Вінницькій області, Мурованокуриловецький району потребує спеціаліста.Вимоги: Освіта вища за …

скотарство
Черкаська обл.

Керуючий молочно-товарною фермою

Господарство АВМ, що знаходиться в Тернопільська області, Частківського району потребує спеціаліста.Вимоги до кандидата: 1.Організація …

скотарство
Тернопільська обл.