Реклама

Микола Горбачьов: Через перепорядкування Мінагропроду втратяться зародки аграрної політики, які вдалося напрацювати

«ЖЗЛ: Життя. Зерно. Люди» – новий спільний проект компанії KMZ Industries та Agravery.com. Це нетривіальний погляд на особистостей, яких добре знає українська зернова спільнота. Чим вони живуть, які нові бізнес-ідеї мають, про що мріють і навіть що роблять у вільний час – у цій серії публікацій.

журналіст Agravery.com

Ім’я голови Української зернової асоціації Миколи Горбачьова добре відоме вітчизняним аграріям та трейдерам. Управлінець із багаторічним досвідом роботи переконує, що сьогодні Україна аграрна стоїть на новому для себе етапі трансформацій – не тільки у політиці, а й утвердженні себе як потужної, амбіційної країни-експортера. Він не боїться відповідати на гострі, іноді провокаційні питання, називати речі своїми іменами і відверто говорить про проблеми зерновиків – бо вони болять йому найбільше. Зізнається, що хоча вільного часу залишається надто мало, із задоволенням витрачає його на хобі. А воно, у свою чергу, часто допомагає йому у прийнятті рішень.

Президент України Володимир Зеленський анонсував відкриття ринку землі, що може відбутись уже найближчим часом. Чи поділяєте ви ці прагнення?

- Основна задача держави – ефективно управляти використанням ресурсів. Земля – це ресурс, держава має розуміти, скільки з цього ресурсу можна заробити грошей. Наведу приклад: на землі під зрошенням на Херсонщині можна вирощувати 30 тонн полуниці з гектара і продавати її бодай по долару – і це 30 тис. доларів з 1 га, або, вирощуючи пшеницю по 4 тонни по 150 доларів за тонну, отримувати 600 доларів. Що більш ефективно – питання  неоднозначне.  Приміром, у Франції фермер, аби взяти в оренду землю, має довести, що він вміє і може обробляти цю землю. Новачок має здати місцевим фермерам своєрідний іспит – питають, що він буде вирощувати, які технології буде використовувати і навіть чи ходитимуть діти у місцеву школу. Тому що фермерство це також участь у соціальному житті громади. І навіть якщо землю ви отримали у спадок, вам можуть не дозволити її обробляти. До чого я веду – тотальний лібералізм у земельних питанннях може призвести до непрогнозованих наслідків. Це нагадує маленьких дітей або підлітків, які хочуть пуститися на всі заставки і робити все, що захочуть, безконтрольно. Тому слід враховувати і світовий досвід у питаннях ринку землі, і розуміти наслідки дій.

Не можу не торкнутися питання, яке зараз дуже жваво обговорюють, а саме скасування Мінагропроду як окремого міністерства, і перехід його у підпорядкування МЕРТу. Що думаєте із цього приводу?

- Якщо це насправді відбудеться, то країна і агровиробники втратять дуже багато. Через перепідпорядкування Мінагропроду втратяться зародки аграрної політики, які вдалося напрацювати. Для цього воно має бути незалежним від інших міністерств.  Адже усі проблеми, які виникають,  знаходяться у кроссекторальному просторі – там, де інтереси Мінагропроду пересікаються із Міністерством економіки, Міністерством екології, Міністерством  інфраструктури тощо. Тому на сьогодні головне питання – це побудова незалежного незаангажованого Мінагропроду: воно не повинно бути частиною інших структур. Наведу іще один момент – приміром, Україна веде діалог про взаємну агроторгівлю із більш ніж 200 країнами, і навіть у перемовинах наші інтереси повинні репрезентувати Міністр Мінагрополітики, а не «заступник заступника» чи «начальник департаменту» – тому навіть з погляду протоколу ця посада не може зникнути. 

Чи пропонували вам крісло нового Міністра?

- Особисто мені посаду Міністра не пропонували, і я її не розглядаю як можливу на даному етапі. Я не думаю, що зараз можливі ті зміни у Міністерстві, які мені хотілось би бачити. Кожен із нових міністрів стикається із однією і тією ж проблемою – ДПЗКУ, лісове господарство, «Укрспирт». Ці державні підприємства приносять більше шкоди, аніж користі, їх потрібно давно продати. Вони дуже шкодять іміджу держави і держаній політиці в очах наших партнерів.

Про зерновий сезон та колапс завдяки «Укрзалізниці»

За вашими оцінками, як складеться поточний зерновий сезон? Які підсумкові урожаї та експорт матимемо?

- Я очікую рекордного виробництва зернових та олійних. Якщо у минулому році виробники виростили трохи більше 92 млн  тонн зернових та олійних, то у цьому році ми очікуємо більше 94 млн тонн. А у сезоні 2022 року – зберемо не менше 100 млн тонн. Якщо говорити про динаміку експорту, то якщо минулого сезону ми вивезли близько 52 млн тонн зерна, то у поточному – очікуємо експорт 55 млн тонн зернових та олійних. Будемо мати гарний урожай кукурудзи – на рівні 35 млн тонн, експорт буде на рівні 30 млн тонн. У цьому році аграрії зібрали більше пшениці – 28 млн тонн, при цьому внутрішні потреби населення України не перевищують 3-4 млн тонн. Я не зовсім згодний із тим, що потрібно суттєво наростити переробку зерна усередині країни, – люди не будуть їсти більше хліба за норму, а експортувати його неможливо, переробляти зерно, приміром, на борошно – воно не так довго зберігається, як ціле зерно.

Україна продовжує розширювати ринки збуту зерна – приміром, 32 тис. тонн було нещодавно відправлено до Еквадору. Чи будуть відправлені у цю країну іще партії, і які країни – наступні на черзі?

- Наші трейдери готові експортувати до будь-якої країни.  Проте перед цим повинні бути підписані міждержавні торгові угоди і взаємні вимоги по фітосанітарному контролю. У світі не існує ліберальної політики щодо поставок зерна чи іншого продовольства, кожна країна захищає своїх виробників. Приміром, поставку в Еквадор нам довелось погоджувати у «пожежному» порядку, хоча запити щодо Еквадору і Мексики і ще декількох країн Центральної Америки ми подавали іще рік тому. Щодо поставок у Еквадор – поки що інформації немає, хай, принаймні, перша поставка буде завершена.

Знаю, що були певні проблеми із поставками зерна в  Індонезію, зокрема, через вимогу країни попередньо прожарювати зерно перед відправкою судном. Чи вдалось знайти консенсус із цією країною?

- Як я вже згадував, Україна щорічно збільшує урожайність та урожаї, при цьому попит з боку Європи та Африки відносно стабільний, а надлишок відправлятимемо в азійські країни, де є підвищений інтерес до зерна, особливо в Індонезії та Філіппін. Тут у нас є конкурент – Австралія, і різниця у ціні на транспортування складає $30 не на користь України.  Але зі зміною клімату Австралія втратила свій статус стабільного виробника, сильно залежить від погоди. 

Проблема у поставках в Індонезію у тому, що ми розташовані у північній півкулі, і у нас протягом зими від’ємні температури, що скорочує кількість грибкових захворювань, і вони вважають товарне зерно від нас загрозою, хоча це не так, і ризиків для здоров’я немає. Вони хочуть, аби ми прожарювали зерно перед завантаженням, але не всі термінали це можуть зробити, бо немає сушарок, до того ж це суттєво вплине на швидкість завантаження судна, а біля причалу буде черга. Індонезійська сторона запропонувала нам створювати так звані вільні карантинні ділянки, а це складно, оскільки трейдер не володіє землею, а фермери не мають часу на це. Ми запропонували Держпродспоживу і Мінагропроду обстежити 100% українських земель на всі грибкові захворювання, а профінансувати цей проект зможуть експортери, з яких можна взяти по 1$ з кожної тонни. Обстеження обійдеться приблизно в один долар на гектар – виходить близько 30 млн доларів. У масштабах країни і аби більше не повертатись до питання фітосанітарії – це мізер.

Ви неодноразово наголошували, що збільшення виробництва зерна призведе до нестачі зерновозів та колапсу «Укрзалізниці». Низка потужних агрокомпаній придбали ці зерновози, проте питань це не вирішило. Прокоментуйте, будь ласка, причини.

- Це  правда. Три роки тому в розпорядженні «Укрзалізниці» було 11000 вагонів-зерновозів, а зараз – уже 26000 вагонів-зерновозів, і це все було досягнуто зусиллями бізнесу. Врахуйте, що один новий зерновоз коштує від  $50 до $70 тис., а у Європі – вдвічі дорожче. Вагони придбані, проте постає питання із тепловозами, які можуть це все довезти у порт. Є такі антирекорди, коли вагони йдуть у порт по декілька тижнів. У інших країнах зерновози за добу долають 250-270 км, а у нас в кращому випадку – 50 км. Бізнес може купити тепловози, проте не прийнято закон про залізничний транспорт, який може пустити приватну тягу на шляхи загального слідування. «Укрзалізниця» чітко дала зрозуміти, що вони не розглядають можливість виходу приватних локомотивів на шляхи. Вони не хочуть конкуренції, бо перевезення зерна – це найдохідніша частка їхніх операцій.

Читайте також: Заручники добрив: чому держава блокує імпорт, та які це наслідки матиме для аграріїв

 Але хоч якийсь діалог між «УЗА» та «Укрзалізницею» є? Вони чують вашу  проблему?

- Діалог є, наші потреби залізничники чують, проте не слухають. У «Залізниці» свої плани КРІ у менеджменту і свої уявлення про те, як це робити. Приміром, ми не згодні із визначенням малодіючих станцій – в Україні понад 500 станцій, які можуть вантажити зерно, у минулому році залізниця вивезла із 75 маршрутних станцій половину зерна. На думку залізничників, якщо станцій буде 150, то вони вивезуть 100% зерна. Проте ця чиста математика не враховує регіонального розміщення маршрутних станцій – приміром, у декількох регіонах їх взагалі немає. 

Виходить, що у цей момент залізниця визначає, у яких регіонах краще вирощувати зерно. Ці дії не узгоджені ні з профільними асоціаціями, ні з Міністерством. Виростити збіжжя виробник може, проте транспортування обійдеться на 250-300 гривень на тонні дорожче, ніж з маршрутних елеваторів, а при урожайності 4 тонни на 1 га це 1100–1200 грн на одному га, і це якраз увесь прибуток, який може заробити аграрій. Тобто виробництво зерна у цих областях стає нерентабельним, порівняно з іншими регіонами. Буде відбуватись міграція працівників, капіталу, і за це все має відповідати «Укрзалізниця» своєю вдаваною ефективністю.

Якби «Укрзалізниця» була приватною компанією – без питань, хай роблять, що хочуть, але вона – державна власність, а отже дії мають бути узгоджені із державною політикою. На мій погляд, у зв’язку зі змінюю клімату та посухою розвивати будівництво маршрутних елеваторів потрібно на заході та сході. А бізнесмени, будуючи елеватор,  зовсім не впевнені, що маршрут буде прокладено, є станції, на яких виробники готові вантажити по 50 вагонів на добу, проте  під’їзних шляхів немає. Таким чином, бізнес знаходиться у заручниках розвитку інфраструктури залізниці.  Аби додати трохи меду у цей суцільний дьоготь, зазначу, що «Укрзалізниця» щороку перевозить більше зерна, і це не може не радувати виробників.

Про асоціацію, роботу із владою та критику

УЗА минулого року відсвяткувала своє 20-річчя. Для  профільної асоціації – досить поважний вік. Тим не менше, якщо у Європі та США асоціації  сприймаються як потужний рушій для змін, то в Україні пересічні аграрії говорять про асоціації як  про непотрібний, обтяжливий, зокрема і фінансово, тягар. Прокоментуйте, чому так?

- Перше і найголовніше – роль асоціацій дуже важлива, саме люди, які працюють у конкретній галузі, розуміють її проблеми найкраще і можуть скеровувати владу в потрібному напрямку. Загалом, у наших лавах близько 50 компаній, цього року прийняли 5-6 новачків. Ми в авангарді проблем і пропонуємо державним інституціям можливі варіанти їх вирішення. Чому в нас виробники ставляться до професійних асоціацій із певним упередженням? На мою думку, це інертність сприйняття колективного права управління. Більшість  людей вважає, що, відірвавшись від колективу, може одноосібно знайти кращу ідею, а  серед інших вона може загубитись.  Проте це не так – лише  колективно можна  «народити» ту ідею, яка працюватиме.  Переконаний, що нове покоління фермерів буде ставитися до асоціацій зовсім інакше, ще років 10-15, і роль асоціацій буде зовсім на іншому рівні.

Але ж і дії «УЗА», і вас як її очільника часто критикують. Як сприймаєте це?

- Критика дозволяє зрозуміти свої слабкі сторони. Залежить, від кого вона походить – від добрих людей, від тих, хто заздрить, або від конкурентів. Критику слід ранжувати, і розуміти, яку мету вона має, і вже потім або брати до уваги, або ні.  Критикують мене часто, але, як казав Наполеон: «Про велич людини говорить велич її ворогів». Тому я не переймаюсь – чим вище цілі, тим більше критиканів, які намагаються посунути з обраного шляху.

Про спорт у житті, плани і принципи у бізнесі

Про ваше насичене професійне життя відомо багато. Розкажіть, а як ви взагалі потрапили у сільське господарство?

- Мушу сказати, що в сільському господарстві я працюю уже 27 років. Хоча ніхто із моїх предків цим не займався, у нас навіть власного городу в селі не було.  Сказати по правді, я ніколи не думав про агро як про щось серйозне і назавжди. Мені було лише 19 років, коли розпався Радянський  Союз. Стало зрозуміло, що у цьому хаосі потрібно шукати стабільну галузь, і нею якраз і став агробізнес, особливо на етапі його становлення. Згадаємо, раніше було два міністерства – Хлібозаготівель та  окремо – Зерна.  Система зруйнувалась, а нової не було. Тоді виробники вирощували продукцію, але не знали, як її правильно реалізувати. Такий  енергійний молодик вчився на практиці – перекрити дефіцит, швидко знайти продавців та покупців, зрозуміти, який соняшник можна продати на переробне підприємство, яка якість збіжжя має бути.

Коли ви чуєте слово «зерно», які перші асоціації у вас це викликає?

- Ви знаєте, щодня я прокидаюсь із однією думкою. Доля так склалась, що діяльність, якою я займаюся, годує світ.  Живучи в Україні, ми годуємо набагато більше населення, аніж мешкає в державі. І це феноменально! Тому для мене зерно означає «я допомагаю годувати світ».

А якби не агро, то яку б сферу для себе обрали?

- Чесно – не знаю. У моєму дитинстві всі діти мріяли бути або космонавтами, або військовими. Це пов’язано із тим, що в мілітаризованому  Радянському Союзі усю славу та усі гроші отримували саме вони. Тому підсвідомо хотілось бути знаменитим, аби тебе поважали і показували по телебаченню.

Сподівалась на іншу відповідь, адже  наскільки мені відомо, ви професійно займаєтесь  спортом і бігаєте марафони. Чи не так?

- У дитинстві мені здавалось, що я хороший спортсмен, – плавав та займався велоспортом. Проте пізніше я вирішив не пов’язувати свою долю із цим – дивлячись на тренерів, які на той час відверто бідували, мені зовсім не хотілось жити так само.  Зараз уже протягом 14 останніх років я бігаю марафони. Останній марафон довжиною у 42,2 км цього року в Парижі я пробіг за 3 години і 7 хвилин, і 4 роки тому в Берліні результат був приблизно такий самий. Хочеться пробігти швидше, аніж за 3 години, проте не вистачає часу на тренування. Приміром, під час підготовки до марафону я бігаю 350–400 км на місяць, а потрібно – 500-600 км на місяць. Особливо важко це робити взимку, коли треба вибігати о 5 ранку, коли ще темно, слизько. Або, приміром, у відрядженнях – пам’ятаю, як у лютому, у Парагваї, вдень було +45, тож потрібно було бігати о 3 годині ночі та  ще й диких собак камінням відганяти.

А які ще види спорту вам імпонують?

- Для мене спорт – це можливість проявити усі свої якості. Мені подобається протистояти, докладати зусиль. Я вмію терпіти, чекати і відповідно отримую гарні результати. Подобається плавання – спокійно пропливаю 3 км за годину. Подобається вітрильний спорт, яхтинг –  навіть отримав посвідчення шкіпера. Проте це потребує багато вільного часу, якого у мене немає, – робочий графік цього не дозволяє.

Дружина вболіває за вас під час спортивних стартів?

- Вона не тільки підтримує, а й біжить поряд. Ми разом більшу частину життя, одружені 27 років. Наші інтереси, прагнення майже завжди збігаються. Дуже приємно, коли саме твоя дружина пліч-о-пліч  із тобою проходить дистанцію. Ми разом бігли марафони у Барселоні, Единбурзі, Парижі, а цього листопада бігтимемо у Нью-Йорку. Мушу сказати, що не лише дружину, а й своїх друзів захопив ідеєю – близько 20 людей у моєму оточенні також почали це робити.

Зважаючи на  такий щільний графік – робота плюс спорт, чи встигаєте їздити у відпустку?

- За свою трудову діяльність я максимально довго був у відпустці 2 тижні. Останні роки  моя відпустка – це максимум тиждень, і то між святами. Але і на відпочинку із родиною про спорт не забуваємо – маємо по 2-3 тренування на день, я навіть велосипед із собою беру.

Ці спортивні перемоги допомагають вам працювати? Якими принципами керуєтесь у бізнесі?

- Спорт допомагає мені тримати рівновагу. Я не поспішаю встигнути зробити все, а краще – зроблю це все правильно. Тому для мене баланс – це дуже важливий елемент у прийнятті бізнесових рішень. Мої принципи – по-перше, прибутковість: якщо діяльність не приносить прибутків, то краще цим не займатись, по-друге – безпечність: за надто ризиковані справи я не берусь, проте якщо маржинальність може перекрити ризики, то чому б не спробувати, і третє – нові виклики та інноваційність: все старе – це робота по шаблону, а від цього потрібно відходити. Нове – додає енергії!

Ваш син так само почав працювати на аграрній ниві. Це була ваша ідея, аби він продовжив своєрідну династію?

- Так, це правда. Я нікого не примушував ставати своїм наступником, це має бути свідомий вибір. Діти повинні обрати свій шлях, робити те, що їм імпонує. Якщо це буде агро – я тільки підтримаю і докладу максимум зусиль, аби вони у цьому розібрались. Мій старший син навчався у Великобританії та Франції, працював там у компанії «Soufflet». Нещодавно повернувся до України – працює в одній із потужних агрокомпаній, яка займається зерном.  Поки що йому все подобається і залишати цю справу, а тим більше країну, він не хоче.

Читайте також: Нова мітла для АПК: що говорять виробники та експерти про перепорядкування Мінагропроду

Вважаєте себе успішною людиною?

- Як то кажуть, завжди не вистачає одного дня та одного долара. Я критично  підхожу до всього – хочу краще та ефективніше використовувати свій час, добиватись цілей. Хочеться реалізувати себе у чомусь більш важливому. Хочу і особистих перемог, і професійних.

Чи думаєте про майбутнє, чим хочете займатись, приміром, через 10–15 років? Зміните галузь чи залишатиметесь у сільському господарстві?

- Із віком все важче змінювати вектор діяльності, бо у певній галузі ти вже експерт. Піти у щось нове – це виклик, але чи буде це ефективно? У агро ще багато того, чим треба і варто займатись, – це принесе більше користі. Головне – я хочу бути ефективним у всьому, що роблю. Про що мрію у подальшому?  От на пенсії хочу підготуватись і пройти змагання Ironman. Потім буду займатись собою, родиною та онуками. Може, книжку казок напишу.



Поділитись

 

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою "Розсилка" на [email protected] .

 

Реклама

Реклама

Реклама
Реклама