Керівник Agri-MBA: Аграріям часто не вистачає гнучкості або інформації

Agravery.com та програма Agri MBA від Києво-Могилянської академії (kmbs) розпочали спільний проект, у рамках якого читачі раз на два тижні зможуть прочитати найцікавіші виступи викладачів бізнес-школи, дізнатися про найновіші тенденції в управлінні та цікаві кейси успішних компаній. Починаємо проект з інтерв'ю з керівником програми Оленою Драгоміровою, з якою ми говорили про Agri MBA, його слухачів та те, що найбільше хвилює вітчизняних аграріїв. 

Про потребу вчитися

Враховуючи історію створення сучасної української держави, мабуть можна виділити три хвилі землекористувачів. Перша: коли почалось розпаювання земель та створення перших приватних компаній, які цю землю почали орендувати. Як правило, це були люди, які опинились в правильному місці в правильний час, а саме — колишні голови колгоспів. Але, як виявилось, не всі із них були хорошими управлінцями, ніхто за них в «районі» вже не приймав управлінських рішень, тому років через 3-5 прокотилась друга хвиля зміни землекористувачів.  Наступними виявились компаніі, які, надаючи товарне  кредитування аграрним товариствам пестицидами, насінням, паливом, за несплату отримували в якості погашення заборгованності цілі сільгосппідприємства. Це були люди дуже далекі від виробництва, а тим більше, від клопіткої праці, де готовий продукт з’являвся мінімум за 12 місяців та більше.

Тому дуже скоро  на зміну їм прийшла третя хвиля — почали створюватись агрохолдинги та  потужні фермерські господарства (земельний банк таких не переревищує 35 000 га). Вони або скуповували корпоративні права, або після закінчення терміну оренди договорів на земельні ділянки з попередніми товариствами, пропонували кращі умови пайовикам та збільшували свій земельний банк.  У холдингів та у потужних середніх аграрних компаній абсолютно різні цілі, незважаючи на те, що і одні, і інші займаються рослинництвом, твариництвом та переробкою. Але їх об’єднує те, що вже у них з’явилась потреба вчитися, і не тільки на рівні операційного управління, а й на рівні створення нових концептів та ідей в суспільстві, яке понад 70 років не знало, що таке приватна власність. Прийшли часи вчитись, бути господарями та брати на себе відповідальність.

В цій хвилі була й я: керую аграрною компанією та п’ять років тому закінчила МВА в kmbs. Зрозуміла, що треба щось змінювати в своєму управлінні: не вистачало ні часу, ні наснаги працювати з п’ятої ранку до першої ночі, докладаючи максимум зусиль, які приводили до неабияких результатів. Мене це не влаштовувало. Під час навчання зі мною навчалось ще декілька людей з аграрного бізнесу.

Хотілось би підкреслити, що ця історія зміни власників відноситься до всього ланцюжка створення продукту — від землеробства та переробки до сервісу. Агробізнес — це не тільки поле, це мережа густих взаємозв’язків зі створення багатьох продуктів з доданою вартістю — від сировини до IT продукту та консалтингу.

Про AGRI МВА

Як виникло агроМВА? Ідея виникла у керівника kmbs Олександра Саврука тому, що в групах було достатньо представників аграрного сектора, які були доволі активні та амбітні. AGRI MBA програма — це перша та єдина спеціалізована MBA-програма для управлінців аграрноі сфери в Украіні. Але це  програма для управлінців, які прагнуть розвивати свою компанію, себе, вчаться мислити системно, категоріями кластерного мислення.

Тому 70% курсів AGRI МВА однакові з іншими MBA — програмами kmbs: Стратегія, Системне мислення, Кластерне мислення, Екосистеми, Управління змінами — основа, яка дозволяє  мислити на рівні ідеї, концептів, вчить приймати рішення та брати на себе відповідальність. Школа вчить не знати, а розуміти, це зовсім інша логіка. А вже інші 30% курсів дозволяють зануритись в спеціалізацію: Управління ризиками, Аграрне право, Фінансування аграрного бізнесу, ринки сировини, Управління аграрними технологіями та багато інших. Останній курс, який з’явився — Органічний бізнес.

Про учасників

Наші учасники — це люди з  управлінським досвідом не менше 5 років, ТОПи різних компаній. Вони приходять з середніх фермерських господарств (до 30 000 га), Агрохолдингів, дистрибуційного бізнесу, переробки, ІТ-фахівці. Головне — їх ролі в бізнесі передбачають відповідальність за прийняті рішення.

Тому  вчитись до нас приходять ТОПи не тільки фермерських господарств, холдингів, дистриб’ютори, переробники, а і дуже багато представників компаній, які створюють сервісні продукти — від проектантів елеваторів та заводів до IT-фахівців.

Втім, багато хто приходить не стільки за навчанням, а за спілкуванням, за можливістю перебувати в середовищі людей, які займаються спорідненим бізнесом, діляться один з одним власним досвідом та вчаться один у одного. Не рідкість, коли під час навчання вони створюють між собою нові компанії, починають спільний бізнес. І я думаю, що це тільки підвищує цінність навчання. Адже це вже не тільки навчання, а і життя.

Про викладачів агро курсів

До викладання спеціалізованих аграрних курсів ми стараємось залучати кращих експертів ринку. Як правило, спочатку запрошуємо їх в якості гостьового спікера і якщо є відчуття, що ця людина має не тільки потужні знання, а спроможна це донести аудиторії, то ми разом починаємо працювати над ідеєю курсу ,а потім і над його створенням. Всі наші викладачі є експертами в своій сфері та  щоденно займаються бізнесом. Наприклад, курс аграрного права веде людина, яка є керівником юридичної компанії, що спеціалізується на аграрному праві. Тобто, людина знає всі зміни, живе в цій атмосфері.

Ми постійно запрошуємо фахівців із різних аграрних сфер, які діляться власним досвідом, успіхом та поразками. І моя задача, як керівника AGRI MBA програми, залучати цікавих експертів до створення та викладання нових курсів.

Про проблеми АПК

Весь агробізнес достатньо сегментований — маленькі, середні, великі. І всі вони мають свою унікальність створення та розвитку, переваги та недоліки, та скоріш за все і різне майбутнє. Якщо говорити про великі агрохолдинги, то, на мою особисту думку, головною їх проблемою є не завжди правильний фундамент та історія виникнення. Якщо бізнес народився та розвивається за рахунок дешевої приватизації, не повернених державних кредитів, або  бесповоротніх коштів від державних програм, то і майбутнє таких компаній дуже часто повторюється — це або банкрутство, або поглинання більшим холдингом. Такі компаніі мають можливості залучати кошти, але не завжди вони використовуються за призначенням. Дуже часто, не зважаючи на їх потужність, вони управляються в ручному режимі, для прийняття швидкого рішення іноді потрібно дуже багато часу. Менші компанії мають інші проблеми — їм не вистачає коштів, системних знань та готовності ризикувати. Але це пов’язані між собою речі, тому що навіть в сьогоднішних умовах є достатня кількість нішових бізнесів, під які можна отримати фінансування. Але їм бракує інформаціі та знань, як ці кошти можна залучити.  

Про зовнішній контекст

Ми живемо в ХХІ столітті та повинні бути мультинаціональними. Невелички країни, такі як Нідерланди, Ізраїль сьогодні є лідерами в багатьох агро сферах і ми сьогодні їздимо до них вчитись і дивуємось, як такі маленькі країни, які практично обмежені в родючих грунтах,  є законодавцями в усіх аграрних технологіях. Адже, наприклад, в Нідерландах  в аграрному університеті сьогодні проводять досліди по вирощуванню культур в умовах наближених до умов Марсу — для нас це рівень фантастики.

Але порівнювати український та європейський агробізнеси взагалі не варто. У нас невеличкий фермер має півтори-дві тисячі гектарів землі, а в Європі власник 50 га — король. Як наслідок — різна техніка, різна кількість людей, різні підходи до управління. Не можна порівнювати Україну і з Південною Америкою — адже кліматична ситуація зовсім інша, бо вони збирають два врожаї на рік.

Ми більше схожі на Америку та Канаду, там є в кого та чому повчитись. До речі, якщо потрібен досвід, то простіше за все брати досвід звідти, адже там фермери розраховують самі на себе та не мають допомоги чи дотацій. Крім того, у нас схожій земельний банк та кліматичні умови. Я та мої колеги вже кілька років дивимось на Америку, коли є якась проблема.

Втім, ми мусимо вчитись та бути рівноправними гравцями в будь-якому бізнесі, треба намагатись дуже швидко бігти, щоб не залишатись на місці. Ми маємо  шукати  нові  нішові ринки та створювати продукти з доданою цінністю.

Про втручання держави

Ми живемо в цивілізованому суспільстві і держава є його частиною. Тому ми забов’язані жити по законам та дотримуватись правил, але це повинні робити всі — громадяни, бізнес та держава. Держава повинна підтримувати бізнес, створювати чесні правила гри для всіх, бо за рахунок правильних видатків  живе та розвивається вся країна. Ніхто не хоче жити в бідній державі.

Про ринок землі

Як на мене найдивніше питання за роки незалежності — чи можна продавати землю. Скажіть, будь  ласка, що тоді є приватною власністю? Якщо є приватна власність, то треба мати й можливість нею скористатися. Треба тоді було не паювати, а залишити землю в державній власності. Тим більше, що банк купівлі-продажу корпоративних прав з правом  оренди існує, але заробляють на землі не її власники, а посередники. Питання в іншому, що за стільки років  була витрачена колосальна сума, змінилось багато керівників, багато проговорено, але так і не створили систему, яка дозволить скористатись правом  продажу та абсолютно не підготували до цього ані законодавчу, ані технічну базу. Питання без відповіді! Важливо, щоб після зняття мораторію можливість придбати земельні паї була не тільки у найбагатших людей країни,  потрібно створити програму кредитування, яка дозволить викуповувати ці права невеликим фермерам, за якими , безумовно, майбутнє аграрного бізнесу.

Наталія Гузенко