Як земельне питання «поховало» незалежну Україну у 1941 році

В останні два роки агросектор набув важливого значення для розвитку економіки України. Тож  актуальним є питання вибору оптимальної стратегії розвитку. Розглянемо, як з цим намагалися впоратися в минулому. Зокрема, за часів ОУН.

 

Прийнято вважати, що діяльність Організації українських націоналістів (ОУН) у всі часи існування організації обмежувалась лише збройною боротьбою за незалежність України. Тому мало хто знає, що ОУН мало власну економічну програму, створену ще 1929 року, коли Степан Бандера був ще нікому невідомим активістом організації. При створенні такої програми її автори у першу чергу послуговувались теоретичним спадком Фрідріха Ліста – антипода Карла Маркса та батька «економічного націоналізму», а також практикою тодішніх Польщі, Німеччини та Чехословаччини.

Само собою, що на випадок, що Україна буде незалежною та ОУН нею керуватимуть, значну вагу мало аграрне питання. Проблемі розвитку сільського господарства було присвячено частково фінансовий блок та, власне, аграрний блок економічної програми ОУН.

Автором фінансового блоку програми ОУН став Яків Моралевич, котрий свого часу працював у фінансовому департаменті Міністерства народного господарства Української народної республіки. Згідно його пропозицій, розвиток української економіки (у тому числі і сільського господарства) мав відбуватись за рахунок широкого залучення іноземних інвестицій (аби уникнути радянської практики розвитку країни за рахунок нещадної експлуатації власних громадян). Однак, передбачалась державна монополія на виробництво тютюну та алкоголю.

Перший Конґрес Українських Націоналістів у Відні, 1929 рік. Сидять зліва направо 1 ряд: Юліан Вассиян, Дмитро Андрієвський, Микола Капустянський, Євген Коновалець, Микола Сціборський, Яків Моралевич, Володимир Мартинець, Микола Вікул.

 

Наповнення державної скарбниці мало б відбуватись за рахунок податків на експорт та імпорт товарів, а також земельного податку. Окрім цього, пропонувалось запровадити «опосередкований податок» при продажі промислових та продовольчих товарів.

Налагодження нормальної роботи аграрного сектору, за задумом Моралевича, мало стати найголовнішою передумовою розвитку економіки майбутньої незалежної України. Далі пропонувалось зосередитись на розвиткові енергетичного комплексу, переробної промисловості та розвитку транспортної інфраструктури.

Читайте також: Маслосоюз: історія кооперативу, що годував Європу маслом та рятував українців під час Другої світової

Автором аграрного блоку економічної програми ОУН став Микола Сціборський, більш відомий для широких кіл як автор праці «Націократія». Ця праця цікава своєю критикою внутрішньої політики гетьмана Павла Скоропадського, зокрема популярної і нині практики широкого залучення іноземних спеціалістів на вищі керівні посади в країні.

 

За пропозиціями Сціборського, котрий в еміграції здобув фах агронома,  великі землевласники Західної України могли б утримувати за собою володіння протягом певного перехідного періоду. Землю колгоспів підрадянської України пропонувалось просто розподілити між селянами-засновниками колгоспів. Передбачалось, що на одне трудове господарство припадатиме від 2 до 20 гектарів землі. Основою села незалежної України, на думку Сціборського, мали б стати сільські кооперативи, які б отримували значну державну фінансову підтримку.

Внутрішня та зовнішня торгівля зерном передавалась в руки приватних власників.

Галузь цукроваріння мала бути частково в державних руках, частково – в руках кооперативів. Основними експортними ринками для цукру з України передбачались Росія, Туреччина, закавказькі країни, а також країни Балканського півострова та Близького Сходу. Зовнішню торгівлю цукром мала контролювати виключно держава.

У 1939 року ОУН розколюється на дві фракції – ОУН(б), очільником якої став бранець польської в’язниці Степан Бандера, та ОУН(м), яку очолив полковник армії УНР Андрій Мельник. Нагадаємо, що причиною розколу стало питання потенційної співпраці з Німеччиною Гітлера – якщо ж бандерівці повністю відкидали варіант союзництва з Третім Рейхом, то мельниківці сподівались, що з початком німецько-радянської війни Гітлер піде на створення незалежної України.

Невідомо чому, але обидва крила націоналістичного руху вирішили відмовитись від напрацювань своїх попередників.

ОУН(м) створило у 1940 році Комітет державного планування, який би мав виробити план дій організації на випадок здобуття влади в незалежній Україні. За браком часу, або ж кадрів, мельниківці не встигли виробити політики з питань сільського господарства, якою б мали керуватись члени організації при взятті влади. Зрештою, мельниківцям їхні напрацювання і не знадобились, адже влади вони не отримали.

Читайте також: Як аграріїв спонукали вчитися, обіцяючи високі врожаї

Бандерівці виявились слабкими в питанні стратегічного планування, однак сильнішими у мистецтві опанування владою. Мало хто знає, що наприкінці червня-початку липня 1941 року бандерівці змогли у деякий районах Львівської, Рівненської, Волинської та Тернопільської  областей України утворити свої повноцінні адміністрації зі штатом чиновників. Такі адміністрації навіть мали власні фіскальні органи та силові структури (місцева самооборона). Саме наявність такого владного апарату і стала підставою для проголошення Акту відновлення Української держави 30 червня 1941 року.

Окрім модного нині знесення пам’ятників Леніну та створення україномовної освіти та преси, таким адміністраціям вдалось на своїх територіях налагодити хоч якусь роботу банків, податкової служби та організувати фінансову підтримку сільськогосподарських кооперативів, зокрема славнозвісного «Маслосоюзу».

У своїй діяльності  бандерівські адміністрації  керувались інструкціями Проводу ОУН, який у переважній своїй більшості перебував у Кракові, і який мав своє бачення ситуації в Україні, відмінне від реального стану справ. Певно, до Кракова погано доходили вісті про настрої населення підрадянської України, і про соціологічні опитування тоді не чули. Інакше складно знайти пояснення директиві проводу ОУН, яка передбачала збереження колгоспів задля продовольчої безпеки міст на перехідний період будівництва незалежної Української держави попри очікування селян на розпуск колгоспів.

Зрештою, бандерівці навіть не мали чіткої концепції щодо майбутнього розподілу колгоспної землі, що не додавало популярності в очах місцевого населення. Згідно з документами НКВС, в Україні ще з 1936 року сподівались на Гітлера як визволителя, котрий «наведе порядок» та розпустить колгоспи.

Оскільки бандерівці по своєму приходові так і не пішли на ліквідацію колгоспного ладу, їм так і не вдалось пояснити свою відмінність від німців, котрі виявились теж нічим не краще від радянської влади.

Така нелегітимність в очах місцевого населення, котре вважало бандерівців взагалі німецькою агентурою,  і дала змогу окупантам цілком безперешкодно у серпні-вересні 1941 року ліквідувати усі ненімецькі адміністрації на території окупованої України.

Читайте також: Великі рослини, або коли агропродукція змінювала світ

Слід наголосити – Адольф Гітлер концептуально відкидав ідею створення незалежної Української держави, автором якої був такий собі Альфред Розенберг. Однак остаточне рішення щодо «українського питання» було ухвалено лише 16 липня 1941 року, і то, як подейкують, під тиском Германа Герінга, «людини №2» Третього Рейху, який уже пообіцяв українські заводи та родовища німецьким корпораціям. Того ж 16 липня 1941 року було наказано ліквідувати усі самоврядні адміністрації, які постали на території України, однак німецькі окупаційні структури зволікали з виконанням такого наказу, побоюючись заворушень серед місцевого населення.

Збереження колгоспів на території України було не єдиною помилкою економічної політики бандерівців. Менеджери ОУН також безуспішно намагались побороти бартерний розрахунок при торгівлі товарами, оскільки наявність в обігу одразу трьох грошових одиниць – радянського рубля, німецької рейхсмарки та німецької окупаційної марки, курси яких регулювались «чорним ринком», суттєво ускладнювало нормальну роботу фінансової системи.

Зрештою, лише у вересні 1941 бандерівці усвідомили необхідність ліквідації колгоспів, однак відповідна інструкція була видана в час, коли можливість легально отримати владу була повністю втрачена, а на українських теренах уже розгорталась партизанська боротьба проти німців. Тому, звісно, положення цієї інструкції так і не вдалось втілити в життя.

Те, що саме прорахунки бандерівців в аграрній сфері, а не расові погляди Гітлера,  «поховали» можливість відновити незалежну Україну уже в 1941 році, свідчать приклади «Локотської республіки» та інших самоврядних організацій на території окупованих Росії та Білорусі.

Німців, наприклад, дуже влаштовувало, що населення Локотської округи саме здає продовольство для вермахту, а місцева самооборона бере активну участь в боях проти радянських партизанів. Німецька присутність у такому випадку обмежувалась лише зв’язковим офіцером, а сама «республіка» припинила своє існування лише через наступ Радянської Армії. Але це вже, як то кажуть, зовсім інша історія.

Іван Киричевський

фото: wikipedia.orgtsdavo.gov.uarid.org.uahai-nyzhnyk.in.ua


Список використаної літератури.

1.Гриневич В. Неприборкане різноголосся: Друга світова війна і суспільно-політичні настрої в Україні, 1939 – червень 1941 рр. – Київ, 2012.

2.Панченко В. Економічна стратегія ОУН 1920-1950 рр.: розробка та реалізація. – Житомир, 2011.


 


Реклама

Реклама

Реклама

Реклама
Реклама
Реклама