Аграрна ДНР, або як «зелені чоловічки» блукали Галичиною у 1920 році

Коментарі

0

У 1920 році на Галичині більшовики намагались підняти хвилю земельних переділів. Задум провалився через активну роботу священників і вчителів.

журналіст Agravery.com

Сьогодні роковини «кримського референдуму», сфабриковані результати якого Росія використала як передумову для анексії півострова навесні 2014 року. Втім, вона вчиняє так не в перше. І не в перше жертвою стає Україна. Спочатку розділити на декілька маріонеткових утворень, а потім спробувати по одному приєднати до себе.

У 1917-1921 роках більшовики поділили Україну на декілька окупаційних адміністрацій. Під час радянсько-польської війни 1920 року 52 дні серпня-вересня 1920 року проіснувала Галицька радянська соціалістична республіка. ЇЇ цілком можна назвати «аграрною ДНР». В структурі економіки краю на той час домінувало сільське господарство. Самі більшовики хизувались, що до складу «республіки» увійшло одразу 1150 сіл і лише 13 міст.

Межі України, які були заявлені делегацією УНР на Паризькій мирній конференції в 1919-20 рр. фото: ukrinform.ua

Читайте також: Не по своїй волі, або зайвий мільйон українських селян часів НЕПу

Всі шляхи ведуть через Галичину

Галичина цікавила Кремль скоріш не як «ісконно русская зємля», а як географічний коридор до Центральної Європи. Власне, щоб пройти до Відня та Будапешта, росіяни захопили Львів у 1914 році. А у березні 1919 року намагались домовитись із урядом ЗУНР про «коридор» для більшовицької гвардії до Угорщини на допомогу режиму Бели Куна.

Звісно, що Євген Петрушевич навіть не став і говорити з більшовиками. Але сам факт таких контактів використали поляки, аби демонізувати в очах Франції владу Західної України через «співпрацю з Кремлем». Заодно – отримати додаткову військово-технічну допомогу для розгрому Української Галицької Армії (УГА).

У квітні того ж року війська Міклоша Хорті розгромили комуністичний режим Бели Куна. На півдні Росії поновили наступ білогвардійці. Тому плани експансії до Галичини більшовикам довелось відкласти у «довгий ящик». Але «про всяк випадок» 26 лютого 1920 року у Москві створили Галревбюро. Очільником цієї структури Ленін особисто призначив члена компартії Галичини Івана Краснокутського. Учасниками Галревбюро стали відомий кооперативний діяч Олександр Гарасевич, колишні командири Галицької армії Яків Баландюк, Іван Запарнюк, Олександр Пушкар, Осип Букшований, Тарас Франко, майбутня жінка Микити Хрущова Ніна Кухарчук. Вони мали завдання «встановити радянську владу» на Західній Україні у випадку війни Радянської Росії з Польщею.

У 1919 році Антон Дєнікін пропонував полякам всю Правобережну Україну в обмін на спільні бойові дії проти більшовиків. Але угоду проти Радянської Росії Польща укладала уже з Петлюрою на початку 1920 року. Для союзу проти більшовиків було достатньо «лише» Галичини і частини Волині. Відтак, у квітні того ж року об’єднане українсько-польське військо почало війну з Кремлем. Галревком дарма часу не втрачав – вже у червні в Камянці-Подільському почали випускати прокламації «про неминучість радянської влади на Галичині», тому «всі жителі краю уже є радянськими громадянами».

Ю. Пілсудський та С. Петлюра серед польських та українських офіцерів, серпень 1920 р. фото: zbruc.eu

На середину 1920 року валютний курс радянського рубля до «царського» рубля рівнявся 6200:1, до австрійської крони – 1000:1. Таке співвідношення означало і реальну цінність радянської валюти. Дефіцит хліба лише по Одеській губернії складав 60%.

Скоріш за все, радянське керівництво зрозуміло, що не зможе «переварити» нові території. Галичину планувалось хіба що «розхитати» та пограбувати – лише у 1920 році аграрії краю мали здати 330 тис т. зерна по продрозкладці. Нема іншого способу пояснити кадрові перестановки в Галревкомі в липні 1920 року. Відповідати за освіту у цій структурі став комуніст Микола Баран, за внутрішні справи – комуніст Михайло Левицький, за фінанси – Іван Немоловський,  колишній міністр військових справ Центральної Ради. Всі вони були креатурами координатора одночасно органів політичної безпеки, закордонних справ, народного господарства та земельних справ Володимира Затонського. Він до революції викладав фізику у Київському політехнічному університеті. Окрім того, вивчав застосування агрохімії для підвищення родючості цукрових буряків. У 1918 році був особистим секретарем Леніна. 

Члени Всеукраїнського центрального військово-революційного комітету (зліва направо): Володимир Затонський, Юрій Коцюбинський , Андрій Бубнов . 1918 рік. фото: wikipedia

Хрест земельним рейдерам

У 1914 році аграрії Галичини обробляли 2,6 млн га, виробили продукції на 326 млн австрійських крон у золоті. Через активні бойові дії із обороту вибув 1 млн га землі. Так до 1917 року сільське господарство Галичини в цілому отримало збитків у 329 млн крон. Зокрема, втрата грунтів дала 100 млн крон збитків, руйнування меліоративних споруд – 80 млн крон. Більшу половину суми збитків зазнали агрогосподарства українців. До 1920 року аграрне господарство краю отримало збитків уже на мільярд крон. Із серпня 1919 року до лютого 1920 року польська окупаційна адміністрація відшукала лише 335 млн крон на допомогу сільському господарству. У 1920 році 1-2 гектари землі мало 50% селянських господарств Галичини. Поміщикам-українцям належало 40 тис га ріллі, греко-католицькій церкві – 63 тис га ріллі. В силу різних причин крупні землевласники тоді не могли обробити весь свій банк ріллі. Тому частину земель здавали в оренду дрібним агровиробникам. Платою були 50% від зібраного врожаю. Яка площа ріллі оброблялась таким чином, і скільки при цьому збирали зерна – історія замовчує.

Спочатку уряд Галицької РСР дозволив всім селянам зібрати зерно з полів, які покинули поміщики. Але замість 50% врожаю  власнику поля землероби мали здати 75% зібраного зерна владі. Аграріям також наказали здати Червоній армії весь реманент. Вважалось, що сільськогосподарські знаряддя і машини у селян залишились від поміщиків-втікачів. Окрім всього, кожне село мало передати окупаційній владі мінімум десяток возів. Розпорядження виконувались буквально. В розпал жнив аграрії Галичини не мали реманенту збирати врожай. Тому дефіцит зерна в краю 1920 року був понад мільйон тон зерна.

Окупаційній адміністрації цього виявилось мало. Декрет №2 проголосив «народну власність на землю». Масиви ріллі площею понад 30 моргів або ж 33,6 га вилучались на користь держави, без будь-якого розподілу серед селян.  Першим під такий удар потрапив монастирський орден отців-василіян. Радянська історіографія писала, що так Галревком «лише поглибив вказівку Леніна про конфіскацію землі у поміщиків». Але фактично комуністи хотіли штучно спровокувати хвилю переділу ріллі, як це було раніше на Наддніпрянській Україні. Попри очікування комуністів, не було жодного випадку самозахоплення ріллі селян. У розпачі Ленін навіть обіцяв Затонському додаткові партії зброї та «зелених чоловічків»-червоногвардійців, аби тільки збурити земельний переділ у галицькому селі. В будь-якому випадку, 52 дні більшовикам виявилось для зламу звичного для селянства порядку. А в мемуарах той же Затонський писав, що вся справа була у священниках і сільській інтелігенції. Бачте, вони своєю методичною роботою культивували примат приватної власності, і так заважали «проявам класової свідомості серед селянства».

Читайте також: 100 років українській земельній реформі

Голодне шампанське

«Молода республіка» бавилась у «соціальний захист». Тому взялась згладжувати продовольчі проблеми фіксованими цінами на харчі: 16 кг жита – 3 рублі, 16 кг гречки – 4 рублі. Але при цьому заборонили «стихійну торгівлю» харчами на базарах. Селяни просто перестали возити продукти до міст. Тому постачання містян довелось перевести на карткову систему. «Утриманці» отримували вчетверо менший пайок, аніж відмобілізовані на ремонт шляхів та збір зерна. Рядових працівників окупаційної адміністрації централізовано годували в їдальнях. Вистачало якраз, щоб бути напівголодним. В Тернополі почали фіксувати захворювання на «курячу сліпоту» через недоїдання. Збереглась згадка навіть про декілька голодних смертей. Водночас, керівники Галицької РСР не знали ніякої нестачі у харчах, навіть – у дефіцитних каві, какао і шампанському.

Лише в одному Києві більшовики у січні 1918 року розстріляли 5 тисяч «контрреволюційних елементів», у 1919 році – 10 тисяч. Натомість, «на олівець» окупаційної влади у «столиці» Галицької РСР Тернополі потрапило «всього» 130 чоловік «середнього класу» і землевласників. Цей факт зокрема свідчить про незначні статки краян.

Попри все, на згаданих 130 чоловік більшовики наклали контрибуцію у 10 млн рублів. Тільки таку суму потрібно  було сплатити за курсом 1 крона=1 рубль, за курсом у тисячу раз вигіднішим для більшовиків. А щоб «про стимулювати» перетік грошей до скарбниці, на окупованій території заборонили обіг купюр з більшим від 20 крон номіналом. Очевидно, певну частину «податку» більшовики таки отримали: при втечі з Галичини у вересні 1920 року окупаційна адміністрація вивезла 7 млн рублів золотом. Залишилась згадка, що у купця Тайхмана комуністи вилучили одразу 382 предмети із срібла та золота, їхня вартість не встановлена.  

В адміністрації «молодої республіки» працювала певна кількість примусово відмобілізованих українських патріотів. Наприклад, до роботи у Робітничо-селянській інспекції у вересні 1920 році примусово мобілізували колишніх командирів УГА Миколу Капусту і д-р Миколу Горбачевського. Власне, старшини висловили протест Затонському через дії його поплічників. Але очільник Галицької РСР просто посадив Капусту і Горбачевського як «контрреволюціонерів». Фактично, це єдиний зафіксований випадок активного опору більшовицьким окупантам на Галичині у 1920 році.

Тоді жителі Західної України ще не знали,  що ворожій владі можна напряму опиратись. Тому вони просто уникали мобілізації до радянського війська або на примусові роботи. Наприклад, Підгаєцький повіт у 1919 році дав 3060 чоловік на службу в УГА, лише 300 – на службу в більшовицькій армії 1920 року.

Контрнаступ українських військ 22 вересня 1920 року повністю покінчив з радянською адміністрацією на Галичині. Репресії 1937 року не пережив жоден функціонер Галицької РСР, особливо колишній секретар Леніна Затонський.

Вирішити проблему голоду на звільнених територіях допомогла українська інтелігенція Буковини. Її зусиллями голодуючим восени того ж 1920 року доставили більше 100 тис тон хліба.  

Читайте також: Проти війни: кооперація як шлях облаштування прифронтових територій


Список використаної літератури.  

Верига Василь. Галицька соціалістична совєтська республіка 1920 року (Перша большевицька окупація Галичини), Нью-Йорк,1966 рік.

Економічна історія України : Історико-економічне дослідження : в 2 т. / [ред. рада: В. М. Литвин (голова), Г. В. Боряк, В. М. Геєць та ін. ; відп. ред. В. А. Смолій ; авт. кол.: Т. А. Балабушевич, В. Д. Баран, В. К. Баран та ін.] ; НАН України, Ін-т історії України. – К. : Ніка-Центр, 2011. – Т. 2. – 608 с.

Литвин М. ЗУНР і Галицька СРР у геостратегії більшовицької Росії /Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, 18/2009.

Савченко О.Економіка Галичини після війни 1914-1920 року.

Тищик Б. Галицька соціалістична радянська республіка /1920/ /Видавництво Львівського університету, 1970 р.

фото: 



Поділитись

 

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою "Розсилка" на [email protected] .

 

Реклама

Реклама

Реклама
Реклама