Вільний обіг землі, контроль за деревообробкою та користуванням надрами - як державі можна заробити на використанні природних ресурсів

Природні ресурси загальнодержавного значення згідно вітчизняного законодавства знаходяться у власності українського народу і рента за їх використання мала б перерозподілятися на користь бюджетів різного рівня. Натомість природні ресурси, в першу чергу, мінерально-сировинні стали ресурсною базою розвитку вертикально інтегрованих підприємницьких об’єднань та основною передумовою формування олігархічного капіталу.

Вищий політичний істеблішмент в кінці 90-х років минулого століття не забезпечив фактичного збереження природних ресурсів, в першу чергу, тих, які дали б можливість зміцнити енергетичну самодостатність та вже тоді поступово зменшувати залежність від Російської Федерації, у реальній власності українського народу. Зміцнення позицій проолігархічних сил у виконавчій та законодавчій гілках влади у 1999-2000 роках започаткувало корпоративний перерозподіл природного багатства, що стало головною детермінантою становлення компрадорсько-олігархічної моделі національної економіки, яка фактично спровокувала системну затяжну економічну кризу української економіки 2009 року внаслідок значної залежності від екзогенних чинників у зв’язку з відсутністю критично необхідного внутрішнього споживання.

Маркер недолугої політики українського уряду в частині використання природних ресурсів – законсервована половинчатість та квазіринковість у перерозподілі земель сільськогосподарського призначення. Пролонгація з року в рік мораторію на вільний оборот сільськогосподарських земель позбавляє власників паїв, які багато років самовіддано працювали у колгоспах та радгоспах, а також їх нащадків конституційного права розпоряджатися належним їм активом і підвищувати інвестиційну привабливість сільських домогосподарств, а також сприяти диверсифікації сільської економіки.

Натомість консервація вільного обороту сільськогосподарських угідь – це основна інституціональна передумова орендної кабали для власників паїв та сприятливе підґрунтя для монокультуризації виробництва сільськогосподарськими підприємствами, які входять до складу вертикально та горизонтально інтегрованих підприємницьких структур холдингового типу. Наслідки для сільського господарства та довкілля невтішні – у 2014 році внесення органічних добрив порівняно з 1990 року зменшилося в 40 разів, поголів’я великої рогатої худоби стало нижчим середини 40-х років, в рази зросли посівні площі сільськогосподарських культур енергетичного спрямування.

Виходячи з того, що представники великого аграрного капіталу в нинішньому складі парламенту зміцнили свої позиції, аграрна політика буде і надалі проводитись, в першу чергу, в інтересах вітчизняних агрохолдингів, а розвиток інституту сільськогосподарського дорадництва, формування збутово-заготівельних кооперативів на базі дрібних виробників сільськогосподарської продукції не отримає належної фінансової та інституційної підтримки, що прискорюватиме занепад сільських населених пунктів, особливо в зонах ризикового землеробства, в першу чергу, на територіях, де домінують осушені сільськогосподарські угіддя.

Орендний перегин й надалі буде сприяти виснаженню родючих земель та поступовому поглинанню основного природного багатства великими корпоративними утвореннями, що призведе до відчуження переважної більшості мешканців сільської місцевості від основного засобу сільськогосподарського виробництва. За таких умов говорити про реальну децентралізацію та створення самодостатніх сільських територіальних громад не приходиться. Під загрозою через певний період опиниться і сам сільський уклад життя.

У використанні лісових ресурсів ситуація теж погіршилася. Пропонуються різноманітні напрями реформування системи управління лісовим господарством, зокрема й через ліквідацію Держлісагентства і створення відповідного департаменту в структурі Міністерства аграрної політики та продовольства. Імплементація законодавства про заборону вивозу необробленої деревини носить суперечливий характер і стимулює процеси масового вивозу тих порід, які ще дозволено експортувати.

Не розроблено дорожньої карти відродження вітчизняної деревообробки у зв’язку із збільшенням пропозиції необробленої деревини внаслідок застосуванням вказаної законодавчої норми. Не сформовано інституціонального підґрунтя підвищення рівня лісистості через стимулювання землевласників до заліснення малопродуктивних угідь за прикладом передових європейських країн. Не визначено чітких інституціональних рамок децентралізації управління лісовими ресурсами, зокрема в частині передачі прав користування землями лісогосподарського призначення сільським територіальним громадам.

На жаль, в останні роки нова влада так і не приступила до ідентифікації реального стану використання мінерально-сировинного потенціалу як щодо визначення інституціональних перегинів у використанні корисних копалин корпоративними структурами, так і щодо їх використання у різних фазах продуктового ланцюга базових секторів національного господарства. Нова проблема у надрокористуванні – відсутність системи легалізації видобутку бурштину, який для поліських адміністративних районів може стати вагомим чинником соціально-економічного піднесення, тим більше за умови його поглибленої переробки, що дасть можливість збільшити питому вагу продукції з високою часткою доданої вартості і створити додаткові робочі місця. Як варіант інституціонального впорядкування відносин між власниками запасів бурштину та підприємницькими структурами, які здійснюють його видобуток, варто розглядати угоди державно-приватного партнерства (тобто бурштин має бути віднесений до сфер застосування такого типу угод).

Незважаючи на всі прогалини у податковому регулюванні спеціального використання природних ресурсів, які мають місце у вітчизняній практиці особливо в останні п'ятнадцять років, у 2014 року до всіх бюджетів було залучено 33,6 млрд.грн зборів (рентної плати) за спеціальне використання природних ресурсів. За умови, коли уряд та парламент консолідують свої зусилля в напрямі наведення ладу в системі використання природних ресурсів, які знаходяться у власності українського народу, за експертними оцінками надходження природно-ресурсної ренти до Зведеного бюджету України може збільшитися у 12-13 разів, що суттєвим чином вплине на збільшення можливостей місцевої влади фінансувати проекти соціально-економічного розвитку та формувати фонди відтворення природно-ресурсного потенціалу і охорони довкілля.

В нинішніх умовах, коли зашморг економічного колапсу затягується і перспективи інноваційно-технологічного оновлення базових галузей майже відсутні, а також спостерігається відтік іноземного капіталу, наведення ладу у використанні природних ресурсів є необхідною умовою розширення реальної бази вилучення природно-ресурсної ренти, що дасть можливість на порядок збільшити надходження до Зведеного бюджету України і перенести основний тягар економічної кризи з пересічного українця на великих природокористувачів – олігархічний бізнес, в тому числі і великий аграрний бізнес, який отримує надприбутки через виснажливе та розбалансоване використання природного багатства. Новий уряд має розпочати з цього.