Експортні альтернативи: від Росії в Африку, ЄС та Азію

член Ради реформ

Які українські товари чекають на африканськиї, азіатських та європейських ринках?

Недиверсифікований ринок - це причина більшості проблем, що зараз відчуває на собі економіка України. Розпад Радянського Союзу не призвів до суттєвого розвитку  вітчизняних експортерів, як це сталося в більшості держав колишнього соцтабору, а фактично законсервував їх продукцію та ринки збуту в експортній географії 1991 року. 

Доля РФ у загальному експорті України становила 29% у 2011 році. Отже після закриття російського ринку наші експортери не мали можливостей для оперативного переведення товарів на інші ринки. Крім того, проблема існувала і в тому, що стандарти та якість продукції, що в основному спрямовувалась на ринок Росії, не відповідала стандартам  та попиту на альтернативних ринках.

Перехід на такі стандарти політично не заохочувався та не підтримувався до 2014 року. Як результат, лише в період 2011-2014 року ми втратили $9,8 млрд експортних надходжень від обмежень з боку РФ, переважно на ринку продовольства. Але справжній обвал відбувся після анексії Криму та початку війни на Донбасі. 

Таким чином, починаючи з 2014 року перед нами постав амбітний та складний виклик: в стислі строки віднайти альтернативні ринки збуту сільськогосподарської та продовольчої продукції України та привести стандарти якості вітчизняної експортної продукції до стандартів Європейського Союзу.

Хочу підкреслити, що завдання припало на період падіння цін на сировинні товари, вивід яких на нові ринки відбувається простіше ніж просування  готової продукції. Нами були визначені дві групи ринків із просування експорту. Перша група країн – це зовсім нові ринки, що демонструють чудову динаміку зростання, але за незрозумілими причинами лишалися осторонь від уваги та інтересів України. Це країни Африки.

Всього  українські аграрії здатні поставляти в регіон продукції на $3,5 млрд лише в північні країни континенту. Другий по величині регіон, що об'єднує країни півдня Африки , - Southern African Development Community,- може прийняти українську агропродукцію на суму в $200 млн. Потенціал росту становить $86 млн. Третій регіон — East African Community, тобто країни Східної Африки, здатний споживати української продукції на суму $190 млн. щорічно. Отже потенціал росту становить близько $85 млн. Тут ми можемо зазначити й країни так званого Африканського Рогу, що може імпортувати української агропродукції на суму в $90 млн. Нарешті, ECOWAS - країни Західної Африки, куди ми зможемо постачати продукції десь на рівні $50 млн. Але я переконана, що цей регіон є недооціненим з огляду на демографічні та соціально-економічні показники його розвитку. Саме тому я є палким прихильником створення ЗВТ з ECOWAS. 

При такому сценарії експорт української продукції виросте в рази від вищезгаданих показників.Африканський ринок має попит на традиційні для українського агроекспорту продукцію: це зернові – пшениця, кукурудза, ячмінь, а також соняшникова і соєва олія, залишки та відходи харчової промисловості, молоко згущене, насіння олійних культур.  В 2015 році ми значно збільшили експорт на африканський континент м'яса, сирів та йогуртів, тваринного масла, овочів і продуктів їх переробки, кондитерських виробів, води, вина, тютюну. І це дуже важливо, адже мова йде про продукцію з високим рівнем доданої вартості. 

Але якщо країни Африки — це перспектива більш віддалена, друга група — це ринки, на які ми збільшуємо постачання вже сьогодні. Це ринки, що знайомі з українською продукцією та мають потенціал для збільшення імпорту з нашої країни. Це ринки держав ЄС та Азії.

Азія у 2015 році остаточно стала найбільшим споживачем українських продуктів харчування та має перспективи збільшення імпорту з України. Частка цього регіону склала 53% від усього аграрного експорту України. На цьому напрямку ми досягли успіхів, адже ще у 2013 частка експорту до азійських країн складала 41%, а раніше й того менше. Таким чином, у 2015 році торгівля агропродукцією з Азією принесла експортерам з України $7,5 млрд. 

Суттєвим успіхом минулого року стало збільшення експорту до країн Східної Азії, перш за все Китай. В Піднебесну було відправлено продукції на $1,2 млрд., тобто в 12 разів більше за відповідні обсяги  2011 року. Збільшується і експорт продуктів з високим рівнем доданої вартості — вина, спирту, соків, кондитерських виробів, сирів та йогуртів. На Далекосхідні ринки збільшилися поставки сирів та йогуртів, масла, яєць, кондитерських виробів до Кореї. 

Позитивну динаміку демонструють зусилля із відкриття ринку країн Південно-Східної Азії. Мова йде про експорт на суму $741 млн., але ми маємо запас зростання обсягів з перспективою перетнути відмітку в $1 млрд.

Зараз ми намагаємося відкрити для української агропродукції з високим рівнем доданої вартості ринок арабського світу. Вже вдалося збільшити експорт українського м'яса, сирів та йогуртів, яєць, кондитерських виробів та зернових в ОАЕ; тваринного масла, яєць, виробів із зерна в Саудівську Аравію; м'яса, меду, олії, кондитерських виробів, спирту в Ірак; м'яса, масла, олії і кондитерських виробів в Кувейт. 

Найбільшим викликом для нас сьогодні – є повноцінне відкриття ринку країн ЄС. Тут ми стикаємось з кількома проблемами. Цей ринок фактично є елітним. Він давно сформований, зі своїми традиціями, смаками,  дуже високими стандартами якості та стандартів. Він працює при великій дотаційній підтримці, що ускладнює можливості використання певних наших конкурентних переваг. Отже ми отримали можливості експорту традиційної для цього експорту продукції але потребуємо часу та зусиль задля того, щоб з одного боку привести наші товари у відповідність до запитів та попиту споживачів Європи, а з іншого, - знайти ніші для вітчизняної продукції в умовах надвисокої конкуренції на цьому ринку. 

Тому ми маємо відповісти на питання: як забезпечити скоординоване сприяння торгівлі на нових експортних ринках за допомогою належних зусиль як бізнес-сектора, так і державних органів? Сприяння торгівлі на нових експортних ринках потребує координації та синергії зусиль державних органів та безпосередньо вітчизняного бізнесу. Перш за все, мова йде про представництва України в країнах, що мають потенціал нарощування імпорту української продукції. Посилення дипломатичних представництв дозволять заохочувати відкриття представництв українських компаній для маркетингового просування своєї продукції на цих ринках. 

Другим важливим напрямком є залучення інвестицій у спільні підприємства на території України, що дасть можливість одразу здійснювати виробництво продукції, що орієнтована на конкретний ринок збуту. Особливо актуальним є такий підхід щодо розвитку співпраці з країнами Перської затоки і Китаю. Це дозволить вивести наш експорт на новий рівень і задовольнити потреби цих держав у продовольстві, повністю враховуючи їх інтерес щодо якості, обсягів та специфіки виробництва. 

Аналогічний підхід виходу на нові ринки через залучення інвестицій доцільно впроваджувати для посилення позицій на ринках Європи, в тому числі для спільної роботи з європейськими інвесторами на ринках третіх країн. 

На мій погляд, сьогодні завдання, що стоїть перед нами, не має історичних аналогів, адже ми обмежені в часі на диверсифікацію експорту, обмежені в ресурсах з огляду на загальну економічну ситуацію та світову кон’юнктуру, а також змушені працювати в умовах високої світової конкуренції, тобто дедлайну. 

Але я вірю в можливість реалізації цієї амбітної задачі у разі одночасного проведення реформ в Україні, що приберуть бар’єри для бізнесу з одного боку, та активної комунікації держави з бізнесом, що дасть можливість лобіювати інтереси вітчизняних виробників за кордоном та закріплюватися на нових експортних ринках.


Реклама

Реклама

Реклама

Реклама
Реклама
Реклама