Чому та як селян перетворюють на маргіналів

Коментарі

0

заступник директора Інституту аграрної економіки

Вже майже два роки, як кожен, хто має вищу освіту, фантазує зі своєю моделлю ринку землі. З’їзди, круглі столи, конференції. Замість того, щоб брати і швидко переносити в своє законодавство правові норми, які напрацьовано в розвинених країнах сторіччями, у нас говорять про якісь українські особливості.

Здається, що увесь світ, крім наших експертів і політиків, обізнаний із тим, що ринок землі функціонує нормально лише там, де працюючому на ній громадянину залишають із гектару вдвічі-втричі більше, ніж громадянину, який здає гектари в оренду або наймає інших для праці на них. Досягається це нульовими або низькими податками для перших і високими - для других. Перше у всьому світі трактується як дохід від трудової участі, друге, рентні доходи або дивіденди, - як доходи від капіталу.

Я навчався і бував у багатьох закордонних країнах, інші вивчав, але мало де зустрічав, щоб дохід від оренди за рік був більшим одного відсотку від вартості землі. А навіть якщо він десь і близький до нього, то все одно суттєво нижчий, аніж дохід від банківського депозиту. Отож розглядати купівлю землі для накопичення капіталу у відриві від докладання до неї своєї праці у розвиненому суспільстві ніхто і не думає.

Я ніде не бачив і ситуації, де після сплати податків та зарахування прямих виплат, сума, одержана на дивіденди від засновництва непрацюючого на землі громадянина могла хоча б наближуватись до суми доходів громадянина, який власноруч господарює на ній. Майже всюди це не менш, ніж двохкратна різниця.

Лише декілька найбагатших арабських країн забезпечують таку диференціацію скаженими за розміром адресними виплатами працюючим на землі, утримуючи нульові чи низькі податки на землю і дивіденди. Як кажуть європейці: «Ми не такі багаті»...

Отож хто як, але всі розвинені країни забезпечили працюючому на землі вдвічі-втричі вищу спроможність купити новий гектар і окупити його вдвічі-втричі швидше у порівнянні з тим, який здає її в оренду або, не працюючи, одержує лише дивіденди.

Диференціація у податках і прямій підтримці є більш вагомим, більш вагомим запобіжником проти концентрації землі в руках жменьки олігархів, ніж адміністративні обмеження. Особливо при такому рівні корупції на адміністративних посадах, як у нас. Так, і такі обмеження у законодавствах багатьох країн ще зберігаються – вимоги до проживання та замученості претендента, остаточне  право громад дозволити продаж. Але вони все більше рудиментний, аніж сучасний інструмент сучасної аграрної та земельної політики.

Скажу більше. Всі країни Нової Європи стимулюють прихід в свої сільські громади кращої фермерської «свіжої крові» зі знаннями, грошима та бажанням працювати власноруч. Викликати інтерес зі сторони заможного та навченого другого чи третього фермерського сина чи доньки з Західної Європи їхати в глибинку, одружуватись, пускати коріння, розвивати сільську місцевість і купувати землю для власної трудової діяльності вважається вершиною досконалості політики будь-якої країни. Але тільки, чомусь, не нашої. Я бачив десятки «мішаних» сімей в різних країнах Європи, щасливих і вдячних тій країні, яка дала їм змогу осісти на землі, працювати і ростити дітей. Як і бачив десятки місцевих багатіїв по столицях країн ЄС і не тільки, у яких сільгоспземля у своїх країнах не викликає інтересу, але є бажання поаграрити в Україні на умовах оренди землі, та ще й з перспективами одержати її у власність через підставне лице.

Визначальним у світі є не те, яке громадянство у людини, в декларації про майно якої ця земля значиться, а те, що вона може мати з неї зиск лише самостійно на ній працюючи. Власність перекочовує до зиску, а не навпаки. Якщо хочемо проти семи мільйонів продавців накращої у світі землі мати декілька мільйонів найвмотивованіших і найпрофесійніших фермерів, а не жменьку багатіїв зі своєї та інших столиць, треба дати саме їм, власноруч господарюючим, змогу мати більше цього зиску. 

Комуністична партія СРСР у 20-х роках ХХ століття суттєво викривила правове поле, прописавши увесь «зиск» тільки під себе як єдиного власника всього на світі і відібрала у людей у 1927 році право займатись індивідуальною трудовою діяльністю в першу чергу на землі. Мільйони родин українських заможників-індивідуалів, яких більше знають як куркулів, було вивезено в сотнях товарняків у Сибір. Правками у Господарський кодекс заборонили займатись трудовою діяльністю для виробництва продукції на продаж без додаткової реєстрації. Кримінальну статтю за це у 90-х, щоправда,  зняли, але саму по собі заборону – ні. Жевріє така собі «правова шпаринка», яка формально дозволяє продавати сільським господарствам надлишки власно виробленого лише на базарі або посередниками, які одразу ж видають їх за свою продукцію. І яка аж ніяк не вирівнює їхні позиції на рівних конкурувати на організованому ринку з іншими.

Місце ж радгоспів із їх власником-державою тим часом швидко перезайняли агрохолдинги і юрособи. Саме їх власники сьогодні докладають максимум зусиль, щоб зберегти  диспропорцію економічних свобод - пільги для себе і невизначеність для простих людей. Одна форма господарювання, спадкоємець колгоспів і радгоспів, такий собі марксистсько-ленінський перевертень, зберігає все, а інша, сама давня, сама природна, домінуюча в усіх розвинених країнах, в Україні вже понад 90 років ганебно знаходиться поза правовим полем.

В цьому і криється головний чинник української колізії з земельним питанням.

Деякі лоббісти, наприклад, виступають на засіданнях парламентських комітетів із заявами, що доходи власників паїв, які здають їх в оренду холдингам, не можна обкладати подохідним податком... Не просто можна – потрібно! Але лише за однієї умови: і орендуючі структури, і власники землі, що здають її в оренду, повинні сплачувати податки державі, а нульова ставка на доходи в межах з +/- 30 га на людину повинна бути тільки у індивідуально чи родинами господарюючих на своїй чи орендованій землі громадян. Тільки за цієї умови самостійно господарюючі селяни зможуть платити власникам земельних паїв вдвічі-втричі вищу орендну плату, ніж вона зараз є. І з якої, після сплати податку на дохід від нерухомості (на дохід від здачі землі в оренду), залишалось би людям на порядок більше грошей, ніж зараз вони отримують від агрохолдингів. Так у всьому світі. Так в Європі. Там громадяни, а не «суб’єкти 4-ї групи» мають єдиний податок (нульовий до певної досить значимої межі). Всі інші – обраховують кожен окремо. Там громадяни, а не юрособи, використовують норматив для обрахунку доходів як відсоток від вартості землі. Останні ведуть бухгалтерію і платять на загальних підставах. З першого євро, фунту чи франка. Там кожному самостійно працюючому громадянину дають по 5-6 тисяч євро компенсації за пенсійні відрахування, медичну і соціальну страховку, а засновники юросіб чекають, допоки їхні господарські утворення самі, без компенсацій з боку уряду, виплатять соціальні нарахування на найнятих, податок на прибуток, податок на виплату дивідендів. Чекають на свої 30-40% решти у порівнянні з всією сумою, яку залишають громадянину.

Таким «старателям за селянські права» хотілось би нагадати, що лобіювання зрівнялівки в оподаткуванні трудових доходів і доходів від засновництва в політичних і лобістських колах розвинених країн здавна вважається слабо прихованим проштовхуванням інтересів великого капіталу в боротьбі за землю. Без їх диференціації земля швидко опиняється в руках вузького кола олігархів чи їх родичів.

Інші ж стверджують, що всі біди у нас від низьких показників валового виробництва та низької питомої ваги доданої праці у ньому. Мовляв, он Польща з 1991 по 2012 рік підняла валове виробництво з кожного гектару з 177 до 439 доларів, Туреччина – з 403 до 840. А ми лише відновили 306 проти 424, які мали у 1991.

Цим експертам зазначу, що при цьому «валі з гектару» у нас сукупна питома вага в них оплати праці і прибутку на початку 1990-х і на початку 2010-х була приблизно однаковою, однак їх розподіл - 4:1 на користь оплати праці у 1991 і 1:4 на користь прибутку у 2012. Коли всі нарощували доходи свого середнього класу, ми – поглиблювали бідність третини населення, що мешкає у сільській місцевості, примітивно замінивши багатіїв-партійців на багатіїв-олігархів.

Черговий раз саме потугами таких замовних експертів нашу завжди дуже розумну націю знову намагаються маргіналізувати. Як і колись радянська влада, людям зараз забивають у підкорок, що хтось, а не вони самі, повинні їх забезпечити – українська держава, Київ, інші верстви суспільства. Тому коли щось іде в державі не так, люди не себе звинувачують у бездіяльності, а шукають винуватця, який мусить вирішити всі ї проблеми. Якщо не Україна, то померла держава-примара чи войовнича країна-сусідка.

Зараз селянство вперто намагаються повести по «шахтарській дорозі». Слизькій, адже шахти закривали і закривають по всьому світу і шахтарі виходять на страйки повсюди. Але якщо їхні профсоюзні і політичні лідери в Польщі, в Британії та інших країнах вимагали для кожного звільненого з роботи шахтаря перепідготовку на іншу спеціальність протягом року-двох, виплат протягом цього періоду субсидій на рівні їх бувших зарплат на шахтах, багатотисячні, а то і багатодесятитисячні субсидії на відкриття ними власного бізнесу після перекваліфікації, наші ж "лідери" давали в руки транспоранти і лозунги в голови шахтарям зовсім іншого змісту. На них були ультиматуми зберегти пільгові тарифи і звільнення від податків власників шахт. Бо вони, мовляв, заробляють валютну виручку і народ годують.
У всіх країнах шахтарям повертали гідність в душі і економічну спроможність в руки. З них зробили середній клас. У нас же із них зробили безвольний прошарок.

Зараз у цю забавку почали гратися і з українським селянством. Саме тому я проти "аграрних страйків", коли виводять під стіни Уряду найманих комбайнерів і агрономів і з-заду з дорогих джипів випускають поперед них фарбованих поросят. Під лозунги поверніть чи збережіть власникам сільськогосподарських підприємств податки, або дайте взамін еквівалентну пряму підтримку. Бо лише вони, мовляв, платять зарплату, а самі по собі селяни – неспроможні. І ніхто ні слова те, що селянські двори, а не засновники юросіб чи самі юрособи повинні мати первинне і пріоритетне право одержувати зиск від своєї праці на землі. Тому я категорично проти таких протестів за збереження «рівних» прав всіх форм господарювання на землі. Які навіть при поверхневому аналізі виявляються якраз навпаки – дуже нерівними. Щоб не мати АТО по всій сільській Україні, селянам, а не комусь іншому, треба повернути гідність, заможність і свою справу в їх руки. Щоб не залежали від когось. Тоді і сама більша частина нашої землі буде незалежна від когось з-зовні чи з-середини.

Слава богу, останні декілька років українцям почав допомагати МВФ, який «зморився» давати гроші під урядові обіцянки. Ця міжнародна установа одержала свій досвід у співпраці з багатьма країнами «молодої демократії» і зараз демонструє його у вимогах до українських можновладців: перший рік – м’яко, другий – жорстко. У наших нинішніх реаліях це виглядає так:

– 2015 рік, м’яко: «Приберіть непряму підтримку через автомат ПДВ, бо це викривлення конкуренції між українцем-працюючим і українцем-засновником»;

– 2016 рік, жорстко: «Прибираєте чи будете віддавати транші?»;

– 2017, м’яко: «Приберіть свій феномен ФОПів-спрощенців і єдинщиків із чотирьох груп. Це бар’єр для індивідуальної трудової діяльності громадян і шпаринка для магнатів і дрібних тіньовиків. Запровадьте замість цього спрощення і пільги для громадян в 177-178й статтях 4-го розділу ПК (оподаткування діяльності громадян. – Ред.) і терміново відкривайте ринок землі. Працюючі повинні почати швидко заможнішати. Це призупинить падіння вашої економіки відновленням масового попиту на продукцію інших галузей».

Другу вимогу українська правляча еліта почула дуже добре і почала проводити численні з’їзди, круглі столи, конференції. Атмосфера нагнітається, бо МВФ може знову жорстко нагадати про повернення міжнародних боргів. Проте на жодному показовому заході учасникам не говорять про дуже конструктивні поради МВФ щодо правової корекції податкового законодавства, яке сприятиме відновленню прав і розвитку індивідуальної сільгоспдіяльності та добробуту простих громадян.

Це для нашої влади - «зверху». А «знизу» теж вже очевидно, що й сам народ дав чітко зрозуміти: утиск прав українців не в тому, що їх менша частина не може продати свої паї, а в тому, що їх більша частина пройшла генетичну селекцію у боротьбі саме за землю і за право мати з неї більше зиску працею ніж будь-хто дивідендом.

Тому, як на мене, «далі буде». І буде швидше, ніж більшість про це думає і не лише в окремо взятому земельному питанні...

 


Реклама

Реклама
Реклама
Реклама
Реклама