Чому агросектор продовжує жити міфами?

Коментарі

0

підприємець, екс-міністр економічного розвитку і торгівлі України

Про землю, права та вибір для українського фермера.

Я рівно 500 днів був в уряді України і уже понад 11 років є власником компанії «Агрорегіон» в України. Мене часто запитують, що спільного між крупним фермером і чиновником.  Насправді, набагато більше, ніж ви собі можете уявити. Всі тебе ненавидять, мало платять, працювати нормально не дають, працювати складно, багато безсонних ночей, переживань. Проте  скільки драйву, бажання і можливостей змінити країну на краще! Пам’ятаю, як після Майдану велика кількість людей з приватного сектору буквально хлинула в держсектор для того, аби допомогти країні вийти із кризової ситуації. Подібна ситуація була у 2006-2008 році, коли  велика кількість романтично налаштованих фінансистів кинули фонди прямих інвестицій і прийшли працювати у агросектор. Агросектор виглядає дуже сексі, проте лише на перший погляд. Але проблема в тому, що агросектор оповитий міфами.

Звичайно, зараз не найкращий період і це розуміють усі. Загадаємо приклад агрохолдингу  «Мрія», коли вона дефолтнула більше ніж на $1,1 млрд боргів. Тільки подумайте, середня європейська ферма дорівнює 16-20 га, якщо господарствам видати $500 на гектар у вигляді кредиту, то можна було б замість того, аби прокредитувати колишніх зайомщиків «Мрії», допомогти 110 тис. тамтешніх фермерів. Це шалена цифра! Куди пішли ці кошти? На дороге майно у Франції, Німеччині,  для колишніх власників цього агрохолдингу. Власне, ця історія закінчилась добре – нещодавно «Мрія» була придбана іншими іноземними власниками. Шкода, що за ці маєтки і гарний спосіб життя ми заплатили всі разом – через більшу відсоткову ставку по кредитах, через великий портфель неповернутих кредитів у секторі і через відсутність нових інвестицій та інвесторів. Звичайно, і сам уряд підкидає дров до вогню. Але, тим не менше, укладаються угоди, відкриваються фабрики та заводи, є нові  технології та інвестиції, нові робочі місця. Ми повинні рухатись вперед, незважаючи на всі перепони.

Що стосується підтримки держави, то вона, звичайно, потрібна, проте у випадку України краще, аби вона просто не заважала розвиватись бізнесу. Введення нових експортних мит, введення сертифікації, монополізація ринку добрив та інші речі…  Краще просто не заважайте, якщо, звичайно, є така можливість.

Ми багато можемо  навчитись у Європі, і я абсолютний адвокат твердження, що потрібно копіювати найкращі практики у Швеції, Литви, Польщі, не винаходити свій «велосипед». Немає ніякого українського шляху – це просто міф. Якби він був, то його теж будуть копіювати, а поки що я не бачив жодної країни, яка б хотіла брати з нас приклад.

Дивлячись правді в очі, стає очевидним, що державна підтримка у нас повністю відсутня. Якщо подивитись на статистику ЄС, то вони мають близько 74 млн га, і субсидії на агросектор складають 59 млрд євро. Зокрема, моя рідна Литва має всього 3 млн орних земель і отримує 575 млн. євро  дотацій з бюджету ЄС. Дивлячись, який ефект має ця підтримка, стає очевидним, що деякі господарства близько чверті свого чистого доходу отримують від прямих субсидій, у деяких випадках операційні збитки повністю покриваються державною підтримкою. Держпідтримка агросектору в Україні цього році склала 6 млрд грн, 4 млрд. грн з яких пішло на тваринництво, і як ми добре знаємо, великі підприємства забрали практично все. У ЄС в одні руки можна отримати 20, максимум 50 тис. євро підтримки, великі субсидії складають 2% від загального обсягу дотацій. Тому в Україні підтримку також мають отримати лише дрібні і середні господарства. І треба витрачати на це не 6 млрд гривень, а щонайменше 10 млрд євро щорічно, враховуючи наявну кількість орних земель.  

Якщо держава не здатна допомогати у тих самих обсягах, як у США, ЄС та навіть у Росії,  будь-ласка, не заважайте і не втручайтеся у наш бізнес. Зокрема, мали б почати конструктивне обговорення земельної реформи. На жаль, діалог із владою у цьому питанні фактично відсутній. Я переконаний, що є багато думок щодо майбутнього реформи. Потрібно, аби ми одноголосно та більш переконливо доносили свої думки до влади. Неупорядкованості вистачає – на Грушевського у кабінетах сидять спеціалісти, які не завжди розуміють, як розвивається агросектор. Але вони створюють закони, за якими потім вимушені жити фермери. І це неправильно, адже земельна реформа – це надважлива реформа для нас.  Це можливість убезпечити свій бізнес, адже ми фактично працюємо на «пташиних правах» – орендуємо землю, а сусіди перекуповують пайовиків, фальсифікуються кадастрові дані та інше. Можна буде купити землю і позбавити себе цих ризиків недобросовісної конкуренції. Дивлячись на ріст ціни на землю (яка у ЄС сягає і 7000 тис. євро за гектар) у сусідніх країнах, стає очевидним, що стартуватимемо із відносно низької ціни, проте із часом, вона ростиме. І це буде найкраще капіталовкладення у вашому житті. Із тих пайовиків, які чекають, коли їм дозволять купувати та продавати землю (тобто, користуватись своїм конституційним правом), майже 2 мільйони вже померли, ще два мільйони старші за 71 рік, і це неправильно не давати їм вибору. Тому ринок потрібно відкрити цивілізовано, абсолютно без іноземців на початковому етапі, але дозволити українським юридичним та фізичним особам взяти участь у цьому процесі.

Виступ був записаний на конференції "Large Farm Management Conference (LFM) 2018"


Реклама

Реклама

Реклама
Реклама