Битва за дотації

Коментарі

0

народний депутат України, голова підкомітету Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин

Левову частку бюджетних дотацій одержують лічені аграрні холдинги. Замість підтримки дрібних та середніх виробників, як це відбувається в ЄС, уряд заграє з великим бізнесом. Розподіл коштів начебто законний, але чи справедливий?

В українських бізнес-колах є такий жарт. Якщо в Росії основне джерело надприбутків – нафта, то в Україні – державний бюджет. Йдеться, звичайно, про надприбутки не пересічних громадян, а «обраних» олігархів. Цій влучній фразі вже багато років. За цей час змінювалися обличчя можновладців, відбувалися революції, запускалися реформи – а сумний жарт досі залишається актуальним.

Саме за рахунок державного бюджету, тобто грошей платників податків, збагачуються аграрні олігархи. У 2017 році компанії холдингу «Миронівський хлібопродукт», який контролює мультимільйонер Юрій Косюк, отримали державних дотацій на суму близько 1,4 млрд грн. При цьому загальна сума дотацій на підтримку сільськогосподарських товаровиробників торік становила 4 млрд грн.

Зауважте: більше третини усіх цільових коштів осіло в одній кишені. До речі, ця сума в 20 разів більша за обсяг пільгових кредитів, виданих усім фермерам України. Фермерам, яким не пощастило бути соратниками президента, на відміну від пана Косюка. На жаль, сумнозвісне поняття «любі друзі» досі не втратило актуальність в українському політикумі.

1,4 млрд грн – це не просто цифра. Це – втрачені можливості. Адже елементарна арифметика підказує: за рахунок цих коштів держава могла б надати 7 тис. фермерів кредити у розмірі 200 тис. грн кожному. Обсяг кредиту я вказав не випадково: саме стільки в перерахунку на гривні складає середня річна дотація, яку отримує європейський фермер.

Я та мої колеги, народні депутати від УКРОПу, пропонуємо обмежити бюджетні дотації великим агрохолдингам і спрямувати державні кошти на підтримку дрібних та середніх сільгоспвиробників. З цією метою ми зареєстрували у Верховній Раді законопроект № 8182 про внесення змін у Закон «Про державну підтримку сільського господарства України». Документ пропонує запровадити обмеження у розмірі 20 млн грн державної допомоги на одного сільгоспвиробника та пов'язаних з ним осіб протягом року.

Чому це важливо? По-перше, йдеться про соціальну справедливість, яку має забезпечувати влада за допомогою державного бюджету. Великі агрохолдинги мають власні інвестиційні ресурси, кредитну історію в українських банках, доступ до міжнародних ринків капіталу. Дрібний фермер позбавлений цих переваг.

У наших лавах є чимало аграріїв. Ми навіть створили Аграрну раду партії, яка об’єднує практиків галузі. Тому ми знаємо про реальний стан української аграрної сфери не з бравурних звітів уряду.

Нам відомо, як важко невеликому фермерському господарству отримати пільгові кредити, якими так пишається уряд. Адже у багатьох фермерів немає кредитної історії, немає досвіду роботи з численними документами, які вимагає банк. Інакше кажучи, ми повинні вирощувати українське фермерство як клас фактично з нуля. З того нуля, на який його свого часу помножила радянська влада з її розкуркуленням та колективізацією.

При цьому часто-густо фермерам потрібні порівняно невеликі гроші. Один міні-трактор чи навіть мотоблок може надати суттєвий поштовх розвитку дрібного господарства. І навпаки: відсутність грошей може призвести до трагедії.

Жахлива подія нещодавно сталася на Херсонщині, де 63-річний фермер покінчив життя самогубством. За словами його близьких, він позичив близько мільйона гривень на розвиток свого господарства, але не зміг повернути ці гроші. Держава не врятувала життя свого громадянина, у неї були важливіші справи – «рятувати» президентського соратника.

Підтримуючи малих і середніх фермерів, ми також розширюємо асортимент аграрної продукції. І в такий спосіб підвищуємо конкурентоспроможність України на світовому ринку. Адже сучасний агропром – це не лише жито та пшениця.

Україна є одним зі світових лідерів у вирощуванні волоських горіхів. Ми також входимо у число лідерів з обсягу експорту меду. А ще – ягоди, спеції. Все це – продукція не крупних аграрних холдингів, а дрібних господарств. І саме вони потребують державної підтримки.

Як це робиться  в Європі? Наприклад, Італія – один з найбільших у світі виробників фундука. Близько третини цієї продукції виробляється зусиллями 6 тис. ферм у провінції Вітербо. 90% ферм – невеликі господарства площею від 2 га до 10 га. Щороку вони створюють додану вартість близько 70 млн євро. Оскільки виробництво фундука є довготривалим процесом, фермери потребують активної державної підтримки. В Італії близько 900 тис. фермерів одержують прямі дотації на загальну суму майже 4 млн євро.

Непогано почуваються фермери і в Польщі. У 2017 році на доплати їм було виділено близько 14 млрд злотих (понад 3,2 млрд євро). Наприклад, за кожну корову польський фермер отримував безпосередню допомогу в розмірі 322 злотих (75 євро), за козу – 68 злотих (16 євро). До речі, саме польське сало поступово витісняє українське з власного ринку. Причина проста – скорочення поголів'я свиней в українських селян. І, відповідно, подорожчання вітчизняного продукту. А польські виробники продають сало в декілька разів дешевше.

Загалом Євросоюз щороку витрачає десятки мільярдів євро на підтримку фермерських господарств. У межах єдиної загальноєвропейської аграрної політики на допомогу фермерам виділяється близько 59 млрд євро на рік, 70% з яких становлять прямі дотації. Дотації розподіляються так, що в середньому на одного фермера припадає близько 6 тис. євро на рік.

У ЄС підтримують переважно невеликих агропідприємців, оскільки абсолютна більшість європейських фермерів (до 75%) є саме малими сільгоспвиробниками із земельним фондом, що не перевищує 10 га. Більш того, такі фермерські господарства можуть одержати до 1250 євро державної підтримки за спрощеною процедурою. Цією схемою, наприклад, користується близько 56% польських фермерів з 1,4 млн тих, що можуть отримувати державні дотації.

Українські депутати начебто ведуть країну до Європи, тому, здавалося б, мають одностайно підтримати наш законопроект. Та ми розуміємо, що провести цей документ через сесійну залу буде непросто. Адже відсутність обмежень розмірів дотацій – не випадковість. Ціна питання – мільярди гривень, тому годі й сподіватися, що аграрні барони здадуться без бою.

 


Реклама

Реклама

Реклама

Реклама
Реклама