Вона - агроном. Правила життя Лариси Данелюк, головного агронома ФГ “Корсойл-Агро”

Коментарі

0

журналіст Agravery.com

Про те, чому жнива - це найцікавіше, як треба вчитися і готувати агрономів, і на які труднощі треба зважати. 

Дехто вважає, що аграрна сфера – це не жіноча справа, мовляв працювати в полі – це важка та виснажлива робота без чіткого робочого графіку, а іноді і взагалі без вихідних. Проте жінки неодноразово доводили, що вони готові заради улюбленої справи йти й не на такі жертви та виконувати поставлені завдання не гірше за чоловіків. Втім, відсоток жінок, задіяних в сільському господарстві, досі доволі низький. Згідно досліджень наразі частка жінок, які очолюють сімейне фермерське господарство, складає всього 10%. Дещо краща ситуація в суміжних галузях, на кшталт наукового супроводу чи насінництва, але і там кількість чоловіків все ще істотно більша.

Corteva Agriscience входить до найкращих компаній України за показником гендерної рівності, є провідником цієї теми в українському сільському господарстві та нещодавно стала однією з перших компаній, що долучилися до ініціативи Фонду ООН у галузі народонаселення та Центру «Розвиток КСВ», підписавши  Декларацію задля гендерної рівності та запобігання домашньому насильству. Тому Agravery.com у партнерстві з Corteva Agriscience реалізує проект “ВОНА ЗБАГАЧУЄ ЖИТТЯ”, де ми розповідаємо про жінок, які працюють в різних професіях в агросекторі, як вони сприймають свою професію та як досягають успіху всупереч стереотипам.

Лариса Данелюк працює агрономом 20 років. З них першу половину у кооперативі “Колос” Любашівського району Волинської області. Після його розформування - у господарстві “Корсойл-Агро”, що за 10 км від Луцька. Поле - це її стихія, в якій вона готова перебувати і вдень, і вночі. І, навпаки, Ларисі важко всидіти за столом в кабінеті у міжсезоння. Її головні правила життя - бути правдивою із людьми та із землею, а також ніколи не відступати від технологічної карти виробництва.  

У дитинстві мріяла стати лікарем, а вийшло так, що стала лікарем рослин. Спочатку у Любашівському училищі здобула професію пасічника-овочівника закритого ґрунту. ПІсля цього поїхала вступати у Боярський сільгосптехнікум. Мені дуже сподобалась назва спеціальності “Захист рослин”, тому далі обрала вивчати саме її. Найбільш цікавими були саме агрономічні предмети - про хвороби і шкідників. Хоча батьки питали мене: “Де ти знайдеш роботу?”. Я отримала червоний диплом, повернулась у своє рідне село, а в колгоспі сказали, що у них місць уже немає. 

Рівно місяць пропрацювала у торговельній сфері, але зрозуміла, що це не моє. Нарешті вдалось знайти роботу у приватному сільськогосподарському кооперативі “Колос”. У 2000 році це було одне з кращих господарств, яке займалось вирощуванням елітної насіннєвої картоплі від картопляного інституту. Керівник Валерій Сергійович Панасюк навчив любити землю і працювати на ні    й. 

Робота починалась о 5-6 годині - і до пізньої ночі, без вихідних. Почала працювати у 20 років. Спершу було дуже тяжко, бо коли всі йдуть кудись відпочивати, то ти - знову на роботу. У неділю - жнива, чи ще щось там. Бувало, що мене на роботі спитають про щось, і я не знаю відповіді. Тоді цілу ніч сиджу, читаю, вчу. На початку працювала в парі з головним агрономом, куди він - туди я, про все запитувала, мене цікавили причини і наслідки. Старалась виконувати все, що мені задавали, бо хотіла надалі залишатись у кращому господарстві. 

Те, що агро - це моє життя, я зрозуміла в перший рік роботи. Ще більше в цьому переконалась, коли кожного року отримувала прибавку врожаю. Минулого року ми посіли перше місце по урожайності соняшника з гібридом P63LE113 у Всеукраїнському конкурсі врожайності «Pioneer Максимум» серед господарств Західного Лісостепу - зібрали по 43,3 ц/га. В цьому році отримали по 120 ц/га кукурудзи. Наступна мета - ріпак. Для мене планування в кабінетах протягом грудня-лютого - це найважче. Оскільки потрібно сидіти на одному місці, а хочеться у поля, простори. Хай там холодно, спекотно, але це - моє.

Будь-кого можна обманути, тільки не землю. Так говорили на моїй першій роботі. На третій рік я чітко зрозуміла, що означають ці слова. Потрібно вміти налаштувати сівалку, визначити потребу добрив під урожай, діагностувати хворобу, щоб екстрено на неї відреагувати. 

Знайти сьогодні агронома зі знаннями дуже тяжко. На практику приходять студенти з технікумів, університетів, але знання у них дуже слабенькі. А ще і хлопці, і дівчата хочуть працювати з 9 до 6, а в суботу і неділю відпочивати. Коли я 20 років тому вперше прийшла влаштовуватись на роботу, то потрібно було здати своєрідний екзамен, вимоги були жорсткі, адже на одне місце претендувало чотири людини. Під час прийому на роботу керівник підприємства, його заступник, економіст і головний агроном задавали питання зі своєї сфери, і ти мав дати чітку відповідь. А ще, поки працювала у кооперативі “Колос”, то протягом року писала реферати. Ми тоді читали журнал “Агроном”, і керівник кожному казав: “Ось тут написано на таку тему, ти вивчи її і розкажи нам”. Колись вимагали доказати свої знання, зараз - комп'ютерні навички, вміння управляти дроном. Дехто вимагає знання англійської. Але агрономія і без цього живе. 

Я би не змінила фах, ви що. А от залюбки б ділилась своїм досвідом з іншими. В інститутах вчать теорії, а я би на практиці пояснювала агрономам-початківцям що і до чого. Декому цікаво, я показую, як бджола сідає на соняшник, як вона збирає пилок. І сама я кожен рік щось нове вивчаю, адже з'являються інші шкідники, інші хвороби. Вже не пам'ятаю, коли читала художню літературу. Бо читаю тільки своє, про внесення КАСів, навіть у фейсбуку зберігаю собі скріншоти на агрономічну тему, воно тягне. Багато їздимо на конференції, дні поля, виставки.

Вільного часу в мене нема. Родина вже звикла. У господарстві наряд розпочинається о 7:15. У мою задачу входить визначити поля, на яких цього дня триватимуть роботи, зазначити всі агротехнічні умови. Я сама за кермом, два-три рази на день буваю біля кожного із агрегатів на полях, мені також допомагає контролювати процеси виконавчий директор. У жнива додому повертаюсь о першій-другій годині ночі, о шостій вже підйом - і назад у поля.

Щоб тебе слухали і виконували твої вказівки, ти мусиш мати знання. Думаю, вони в мене є, і чоловіки це розуміють, тож вони ніколи не будуть заперечувати. Якщо ти хочеш, щоб тебе на підприємстві слухали, і виконували все те, що ти кажеш, ти повинен відповідати тій посаді, яку обіймаєш. Хоча буває таке, що не можемо самостійно діагностувати проблему. Тоді звертаємось за допомогою до консультантів. Зараз це можливо робити онлайн - достатньо відправити фото рослини. Іноді є потреба провести лабораторні дослідження.

Найбільше люблю жнива. Приємно, коли приїжджаєш на поле, а там стоять повні бункери комбайнів, коли на току висипають зерно, бо це означає, що рік є, що він пройшов не даремно. Хоча і сіяти теж люблю, за три-чотири дні їздиш, дивишся, о 5-6 ранку ще сонечко тільки сходить, рядочки рівненькі. Люблю фотографувати на полях, але вже маю менше часу на це, бо треба прослідкувати за роботою у чотирьох підрозділах нашого господарства “Корсойл-Агро”.

Труднощі пов'язані із нестабільністю по землі та погодою. Ми корчували ліси, болота, а зараз до нас приходять і кажуть: “Це не ваша земля, ми її продамо”. Одні не хочуть продовжувати договір, інші - чекають продажу. Але ж ми стільки труднощів подолали, щоб запустити це поле, а зараз незрозуміло, що далі буде. Потім, коли закуповували насіння, добрива, то пшениця вартувала п'ять тисяч, а зараз вже чотири. Суто агрономічні проблеми - коли влітку квітує кукурудза, а в нас - засуха. Але знаходимо вихід, наприклад, сіємо кукурудзу з більшим ФАО (що більше ФАО, то пізніше збір - Ред.).

Основне правило життя - завжди казати правду. І ще маю принцип - якщо запланувала дати 300 кг, то я дам. І будь-хто, хто не приходить, нові агрономи, чи ще хто, знають, що це принципово. У мене все має бути згідно з агротехнічними вимогами, які я прописала у технологічній карті. Не буває такого “ай, давай дамо половину, а потім десь кудись там щось”, ні. А про правила життя, то в мене життя - це і є робота.

Їсти хочуть всі: і вчитель, і будівельник, і лікар. Коли я вчилась, то з нас трошки насміхались, називали “колхозом”. Але останні сім-вісім років працювати в агро - престижно. Це шанована нормальна професія, нічим не гірша від інших професій.

Рецепт успіху - вчитись, вчитись і вчитись. Знання за плечима не носиш. Мені здається, це простий рецепт. І головне - мати бажання, бо силою не змусиш працювати.

 



Поділитись

 

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою "Розсилка" на [email protected] .

 

Реклама

Реклама

Реклама
Реклама