Сергій Жамардій: До війни ми придбали два вагони білоруських добрив, які тепер «націоналізували»
На нещодавно звільнених від російської окупації території триває посівна кампанія. Її проведення ускладнює необхідність розмінування полів. До того ж на Сумщині є аграрії, які залишилися без добрив внаслідок «націоналізації».
Як намагаються повернути «націналізовані» добрива, як функціонує агропідприємство в умовах воєнного стану, про розмінування полів, проведення посівної, допомогу армії та реалізацію продукції на внутрішньому ринку, розповідає Сергій Жамардій, очільник агропідприємства «АГРОПАРТНЕРИ2009».
Ваше господарство перебуває у зоні, нещодавно звільненій від окупації. Чи встигнете розмінувати поля і провести посівну?
— Маємо в обробітку 1900 гектарів, звісно, є ризик мінувань. В нас є поля, які стояли під російськими загарбниками, на них лишилися сліди БМП, бо по них їздили. Я звертався до служби МЧС та отримав відповідь: «До літа до вас дійдемо». Господарство не може так довго чекати, потрібно сіяти. У самих небезпечних місцях готовий особисто сісти за трактор у бронежилеті.
Безпосередньо до нашого села Липова долина окупанти не дійшли 15 км. Під час активних бойових дій я був на блокпостах, патрулював Липову долину. На сьогодні потреби в патрулюванні вже нема, а ми сіємось. З осені засіяли 400 га озимини, в квітні встигли посіяти 100 га ячміню, 10 га кукурудзи, дуже стримують посівну дощі.
Скільки плануєте посіяти кукурудзи та соняшника?
— Плануємо посіяти 800 га кукурудзи та 400 га соняшника, трохи сої ще хочемо. Але на посівну треба добрива, і чимало, а з цим виникла неочікувана проблема.
До війни ми прорахували потреби і придбали 128 тонн нітроамофоски, це два вагони, які ми повинні були забрати наприкінці лютого у Ромни на Чернігівщині, і не встигли. Оскільки добрива були з білорусі, то їх з початком війни «націоналізували» і нашому господарству не віддають. Ми заплатили за нітроамофоску близько 3 млн гривень, а тепер такий парадокс — добрива можуть передати іншим фермерам. Два вагони добрив — це половина того, що ми повинні були кинути в нашу землю. Посіяти без добрив — врожайність впаде, ефекту не буде.
Як господарство вирішує цю проблему з добривами?
— З 5 квітня ми звернулося до низки державних відомств з листами і підтверджуючими документами: до Військово-цивільної Адміністрації Сумської області, Служби безпеки України, Київської Митної Служби України, Президента України, Бюро економічної безпеки України.
Нам обіцяють, що докладуть максимум уваги до нашої проблеми, але конкретних рішень не має. Ми зібрали документи по всьому ланцюгу поставки товару митній службі, проте вони винесли рішення про націоналізацію. Чому так відбулося, так нам ніхто і не надав пояснення. Виглядає це так, що хтось вирішив «нагріти руку» на чужих добривах, а прості аграрії несуть збитки.
Іде війна, президент України поставив чіткі задачі щодо посівної, ми хочемо виконувати їх, але провести якісно сівбу кукурудзи і соняшника без добрив не вдасться.
Знаю, що нещодавно питання потрапило на розгляд до керівника Чернігівської ОВЦА, але наразі господарство не може отримати два вагони оплаченої продукції. Дуже сподіваємося на справедливе рішення.
Наскільки можна відкласти посівну в очікуванні добрив?
— За нашим планом до 10-го травня ми повинні засіятися, інакше затягування — це мінуси по врожайності. Потужності господарства дозволяли щорічно зробити це вчасно. А тут у військовий час ми стикнулися з бюрократією. Це вдвічі неприємніше, оскільки наше господарство допомагає армії з перших днів війни.
Розкажіть про допомогу армії.
— Наше господарство надало два автомобілі на потреби армії, на тероборону. Також на медикаменти надавали кошти за запитом місцевої адміністрації. Постійно надавали паливо, ділились, скільки могли. Маємо ще свинарники, 700 голів свиней. Під загрозою окупації ми боялися, що орки приїдуть сюди заберуть все, тож почали різати свиней і м'ясо безкоштовно роздавати насленню, всім бажаючим. Надсилаємо свинину до Сум, там є кафе, в якому харчуються щодня 200−300 військових, надаємо мясо в якості гуманітарної допомоги.
Я не прагну сьогодні заробити гроші, треба перемогти ворога — роблю все заради перемоги, але хочу справедливості у відповідь.
Чи достатньо маєте кормів для утримання свинарників, чи є змога сьогодні реалізовувати м’ясо на внутрішньому ринку?
— Свинину постачаємо на місцеві ринки, до нас приїжджають закупівельники. Ціни тримаються приблизно на довоєнному рівні - 53−55 грн/кг у живій вазі. З кормами проблем нема, бо ми підприємство, яке добре планує свою діяльність. Завжди знаємо, яка буде потреба, тож відповідно залишаємо потрібну кількість зерна, самі додаємо премікси. Сою самі переробляємо на корми, щоб здешевити годівлю. Свинарник прибутковий, але це виключно завдяки тому, що маємо гарні кадри.
Чи є змога реалізовувати продукцію рослинництва?
— На складі лежить 500 тонн соняшника, який би ми хотіли продати та нема куди. Продажі дали б вільні обігові кошти, бо кредити брати не хочемо. Држава надає пільгові кредити під нульовий відсоток, вважаю, що нехай беруть ті, комі потрібніше.
Чи виплачуєте орендну плату у воєнний час?
— Коли до мене звернулася власниця змельного паю, в якої розбомбили дім у Київській області, то господарство виплатило їй орендну плату за пай на п’ять років наперед. В таких умовах інакше не можна. В нас орендна плата становить 15% від кадастрової вартості. Ми межуємо з Полтавщиною — в нас земля хороша. Кожного року розширяємо земельний банк, постійно зростаємо.
Поділитись
Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою "Розсилка" на [email protected] .
Коментарі
0