Реклама

Країна виноробів. Топи Shabo, Колоніст та Одеського коньячного заводу – про стан галузі

Коментарі

0

Заступниця головного редактора

Чи можна назвати Україну  виноробною, і що потрібно, щоб не втратити виноградарство? Без держпідтримки та законодавчих  оновлень – не обійтись.

Одещина, Бессарабія, Миколаївщина, Херсонщина, Запоріжжя — це регіони, де традиційно з давніх часів вирощувався виноград та вироблялися вина. Попри те українські вина мало знають у світі, і вони не завжди конкурентні на вітчизняному ринку. З іншого боку, кліматичні зміни, надмірні посухи несуть нові загрози галузі. Топи провідних українських виноробних підприємств висловилися щодо стану виноградарства і найгостріших проблем виноробства під час заходу Grain Ukraine. Limited Edition.

Чому потрібна підтримка

 

Виноробство, засноване на виробництві з в власної сировини — це багаторічна експлуатація насаджень та дуже довгі інвестиції. Галузь дуже вразлива і потребує державної підтримки. «В один гектар потрібно 10−20 тис. доларів вкладень тільки, щоб посадити і щоб мати можливість з цього гектара через 4−5 років почати збирати урожай», — каже Едуард Городецький, директор Одеського коньячного заводу (ОКЗ). Тобто це абсолютно інша концепція, якщо порівняти виноградарство із зерновим виробництвом. Ми не можемо взяти землю в оренду на рік, вкласти гроші і через півроку зняти урожай і в хороший рік заробити дуже багато грошей, а в поганий рік нам трохи залишиться. Виноробство і виноградарство зараз — це така сфера, яка не в змозі без державної підтримки вижити".

Едуард Городецький, директор Одеського коньячного заводу (ОКЗ). фото: прес-служба GRAIN UKRAINE

Коли приймали закон щодо обігу сільськогосподарських земель, експерти часто наголошували, що права сільськогосподарських виробників із багаторічними насадженнями будуть захищені. Однак винороби вбачають для себе певні ризики. Іван Плачков, засновник сімейної компанії «Колоніст» розповідає: «Ми консультувалися по землі. Знову ж, не пророблений ринок землі. Виноградники — це багаторічні насадження, де земля належить людям, вона розпайована, а виноградники як основні фонди належать іншим людям, які їх обробляють. Так склалося історично. Як далі буде, якщо власник паю захоче продати землю? Він її продасть. А основні фонди, виноградна лоза залишиться у мене. І виходить одразу конфлікт».

Падіння площ під виноградом

 

Виноград сьогодні корчується, площі насадженнь лози зменшуються щорічно. Едуард Городецький вважає, що цей процес посилився через відміну державної підтримки: «Подивіться, що відбувається в галузі. Щодня викорчовується один за іншим кущ, гектар винограду, які були насаджені в перебігу десятиліть. Вони були насаджені багато в чому завдяки державній підтримці, завдяки діючому механізму компенсації, коли кожен виробник з кожної пляшки платив 1−2%, і ці гроші йшли в спеціальний фонд і завдяки відшкодуванням з цього спеціального фонду люди могли дозволити собі посадити виноградник, провести краплинне зрошення, поставити шпалеру, купити техніку і так далі».

Про зниження площ під виноградниками свідчить і Тетяна Плачкова, депутат Верховної Ради України. На її думку, причиною є багато факторів, та ризики земельної реформи даються взнаки.

-Я проаналізувала, що відбувалося за останні 18 років в нашому регіоні.

Скажу, що обсяг виробництва винограду в Одеській області у 2000 році був набагато менше, ніж зараз. Якщо в 2000 році це було 39%, то зараз 63%. При цьому насадження у 2000 році були вищі за площами. І це ми можемо пов'язувати з багатьма факторами, в тому числі з земельною реформою, коли у нас є нестабільність в її розумінні, а виноградарство, виноробство — це не ті процеси, які стосуються одного року. Це інвестиції на роки вперед, — каже Тетяна Плачкова.

Тетяна Плачкова, депутат Верховної Ради України. фото: прес-служба GRAIN UKRAINE

Читайте також: Микола Горбачьов: Негативні очікування щодо якості пшениці зазнали краху

На думку Едуарда Городецького, врятувати галузь можливо, але діяти треба як найшвидше:

-Зараз українському виноробству та виноградарству, якщо ми хочемо, щоб ми не стали тим поколінням, при якому воно не те, щоб померло зовсім, але впаде до статистичної похибки. Тобто Україна стане країною, в якій колись було виноробство. І в якій залишилися якісь мастодонти, які попри все виживають. Так ось потрібно зараз бити на сполох, щоб отримати цю підтримку від держави. При чому ми не просимо грошей. Ми просимо дати нам можливість частину наших грошей, які ми заробляємо, акумулювати і вкласти в нашу ж сферу. Ми не виведемо їх на Кіпр. Наприклад, дайте нам можливість отримувати гроші на модернізацію основних фондів виноградарства і так далі. З наших же грошей, які ми платимо.

Надмірні акцизи

 

Очільник ОКЗ вбачає можливість підтримати виноградарство і виноробство за рахунок перегляду акцизної політики і подивитись на досвід Європи.

-Подивіться, порівняйте акцизи, наприклад, на ігристе вино в Україні і у Франції чи Італії. Ми платимо акцизу в 10 разів більше за ігристі, ніж платять європейці. Італійське Prosecco, продукт, який рве ринки і який зараз переживає період максимального розквіту і розвитку — при цьому платить копійки акцизу. Українське виноробство не дуже добре себе почуває, та ми платимо набагато більше. Якщо нам дозволять частину цих грошей реінвестувати в розвиток того ж виноградарства і виноробства, це буде серйозний крок на рівні держави, — вважає Едуард Городецький.

Та часом акцизи взагалі не сплачуються, імпортне вино в Україну завозиться протизаконними шляхами і вдало конкурує по ціні з вітчизняним. -Найпростіше питання, вирішення якого допоможе розвитку ринку виноградарства і виноробства в Україні: у нас сьогодні, якщо ви подивитеся, і, в Києві, в Одесі - скільки вина, яке завезено контрабандою, навіть без акцизних марок. Воно відкрито продається в закладах торгівлі, на ринках тощо. Просто заходиш — італійське, французьке, іспанське, без акцизних марок, вочевидь, що воно завезено фурами. Природно, що там нижчі ціни, спеціально вже роблять дешеві вина для нашого ринку, — розповідає Іван Плачков.

Іван Плачков. фото: прес-служба GRAIN UKRAINE

Контрабандою на виставку

 

Україні потрібно позиціонувати себе на державному рівні як виноробну країну. Вітчизняні виробники не втрачають оптимізму та мають надію поборотися за місце на полицях не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках. Для цього потрібно щонайменше демонструвати вина на міжнародних виставках.

Співзасновник компанії Shabo Гіоргі Іукурідзе зазначає:

— В першу чергу, що потрібно Україні, на мою особисту думку — позиціонувати себе на державному рівні як виноробну країну. Але, коли я їду на міжнародні виставки, там представлені під єдиним стендом такі країни як Грузія, Молдова, Болгарія, Чехія. Коли виробники єдиним стендом представляють інтереси своєї країни як виноробної - це абсолютно по-іншому позиціонує державу і дає цінності, які повертаються потім вже в середину країни. Це найбільша проблема, яку я бачу, упущення. Тому що всі наші досягнення, все величезні інвестиції, праця, що наші компанії зробили за всі ці роки, ми не можемо про них розповісти.

Гіоргі Іукурідзе, співзасновник компанії Shabo. фото: прес-служба GRAIN UKRAINE

Читайте також: Родіон Гончаров: Ребрендінг для Ерідон від Rubarb - це класичний приклад демонстрації сили компанії

Труднощі з виставками є і в іншому — недоліки законодавства.

-Більш того, є проблеми, як перевезти зразки українського вина на виставку за кордон. Що ми маємо? Ось ми хочемо поїхати на виставку в Італію показати наші вина. Ми можемо провести продукцію через кордон як зразки? Як контрабанду. Ми повинні оформити все і відправити через митницю, а потім приїхати в Італію, щоб викупити там зразки і виставити на стенд. Хоча весь світ, Молдова, Румунія і так далі, там держава об'єднує і допомагає. А в нас навіть це питання не вирішене — вивезення виставкових зразків, — акцентує Іван Плачков.

Та не лише міжнародні виставки, а й внутрішні туристичні тури могли б сприяти зростанню популярності українських вин.

— Цікаво, звичайно, спробувати місцеву, локальну продукцію. Для цього ви і подорожуєте. Тому на сьогоднішній день тільки завдяки туристам наша HoReСa трошки прокинулася і вже цікавиться українськими винами, — каже Гіоргі Іукурідзе. Та все ж часто у вітчизняних закладах HoReСa українські вина взагалі не присутні.

Зважаючи на регіональний розвиток, Одеська область — це лідер українського виноробства. Можна було б організовувати спеціальні туристичні тури і знайомити з місцевими винами, та на заваді стоїть недосконала інфраструктура.

-Якщо ближче до регіону, то на сьогоднішній день Одеська область — це близько 70% виноробства від усієї України. Ще я тут включаю Крим, бо для мене це ще Україна, це все одно 70% виноробства. Але немає інфраструктури, щоб поїхати на чудове виробництво до Івана Васильовича Плачкова, приїхати в той же Шабо, щоб скористатися цими чудовими турами, познайомиться і отримати всю багату інформацію про країну, де вина роблять більше 2 тисяч років, — зазначає Гіоргі Іукурідзе.

Та й не завадило б зробити вино звичайним продуктом харчування

-Перший крок, який дійсно всім би нам допоміг, це те, що столове вино і ігристі вина потрібно вивести з категорії алкогольних напоїв і ввести в категорію харчових продуктів. Як це зроблено в Європі, як це зроблено в Молдавії. Це моментально автоматично знімає величезну кількість бар'єрів, які зараз є обмежувальним порога входу в галузь, — вважає Едуард Городецький.

Посуха і відсутність меліорації

 

Саме поточний сезон став випробуванням для виноградарів-виноробів через кліматичні зміни останніх років. Посухи стають надмірними навіть для такої стійкої культури до цього явища культури як виноград. І якщо навесні деякі виноградарі скаржились на приморозки, то, за словами Гіоргі Іукурідзе, співзасновника компанії Shabo, поточного сезону виноград страждав набагато більше від посухи.

В нагоді могли б стати меліоративні системи, які ще залишилися з часів Радянського Союзу, їх ще можливо модернізувати. Тетяна Плачкова каже:

-У нас змінюється клімат. На території Бессарабії посуха — це часта ситуація, як мінімум раз в 3−5 років повторюється, а всі гідротехнічні споруди, вся меліоративна система фактично знищена. Зараз система живе за рахунок тих дрібних господарств, які самостійно її можуть утримувати, але ми входимо в етап децентралізації. І це пов'язані речі, про це не можна не говорити. Тому що з децентралізацією це все ляже вже на нові об'єднані територіальні громади, які не зможуть тягнути зрошення самостійно.

Читайте також: Ігор Заблоцький: Установка і ремонт зрошувальної системи – витрати вертаються за рік

-Якщо ми не збережемо зрошувальну систему, південь Одеської області, то ми повернемося до середини 19 століття — тут буде трохи виноградників і решта земель — пасовища для овець, — резюмує Іван Плачков.



Поділитись

 

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою "Розсилка" на [email protected] .

 

Реклама
Реклама
Реклама