Реклама

Текстильні магнати. Від скіфів до середини XXI століття українські виробники льону встигли стати одними з світових лідерів галузі. Чому ринок був втрачений?

Коментарі

0

 

Донедавна Україна традиційно була одним з найбільших світових виробників та експортерів льоноволокна та іншої  лляної продукції.

На території нашої країни льонарством займалися скіфи-орачі - землеробські племена, які були корінним населенням цього краю ще до утворення Київської Русі. До Х століття льонарство на Русі настільки розвинулося, що лляні тканини, пряжу і олію стали виготовляти не лише для своїх потреб, але й на продаж. У ХII-ХIV ст. льон був одним з основних товарів торгівлі Новгорода із закордонням.

Було поширено два види льону – олійний та льон-довгунець. Для виготовлення пряжі більш придатний другий. З насіння льону били олію, а з волокна виготовляли тканину для одягу, канати для морського й річкового флотів, господарську мотузку тощо. В Україні в другій половині XVIII століття посіви льону олійного перевищували 275 тис. га.  Сіяли льон як на Правобережній, так і на Лівобережній Україні в основному для власних потреб. Виняток становили тільки села, що належали графу Станіславу Потоцькому та гетьману Кирилу Розумовському, «у коїх було багато льону та конопель по причині полотняної фабрики" (так йдеться у письмових джерелах того часу).

Із 22,5 млн пудів лляного волокна, що збиралося в Російській імперії щорічно, в середньому близько 15 млн пудів вивозилося на світовий ринок. Велика частка експортованого льону належала й Україні, хоча не завжди в джерелах є відомості про кількість української сировини в загальноімперському експорті. У 1861–1865 рр. з України експортувалося щорічно в середньому 12,2 млн пудів лляного насіння, а в 1891–1895 рр. — 16,5 млн пудів.

Лляне і конопляне насіння та макуху вивозилися переважно у Францію. У 1913 р. з Російської імперії було експортовано на ринок Великої Британії льону, рослинного насіння, конопель, і пряжі на на 4 155 тис. фунтів стерлінгів, що відповідало приблизно 40 млн російських рублів. На італійському ринку льону-сирцю російським експортерам доводилося конкурувати з виробниками Франції, Бельгії, Аргентини т а інших країн.

З часом площі льону почали зменшуватись і в революційні роки вони становили близько 100 тис. га. У 1909-1913 роках посівна площа льону, досягала в Україні 57 тис. га, у тому числі на Поліссі - 37 тис. га. Посіви льону розміщувались головним чином у північних і північно-західних районах сучасних Чернігівської, Житомирської, Волинської, Сумської, Рівненської, Тернопільської, Київської, Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької й Хмельницької областей.

 

Перша світова і громадянська війни призвели до значного занепаду льонарства. Порівняно з 1913 роком посівні площі льону в 1920 році становили 36%. Після закінчення громадянської війни льонарство почало швидко відновлюватися. Цьому сприяла  кооперативна заготівля льону, яка була поширена у період НЕПу. У цей же час на західноукраїнських землях також активно діяла сільськогосподарська кооперація. У 1924 році був налагоджений продаж прядива льону текстильним фабрикам Лодзі (місто у Польщі, один з найважливіших ареалів легкої промисловості в Європі). Кооперацію у 1920-ті роки поступово стала монополістом на ринкові технічних культур,  вибудовуючи економічні засади для сільськогосподарського підприємництва селян в українському селі.

У роки Другої світової війни льонарство опинилося в дуже великій скруті. Низька врожайність навіть за оптимальних природних умов була спричинена занедбаністю сортової справи, низьким рівнем механізації вирощування і первинної переробки. Крім того, рівень оплати праці в колгоспах у перші повоєнні роки був дуже низьким.

 

У Міністерстві сільського господарства України діяло Головне управління з технічних культур, у якому працював відділ льону і конопель. Він організовував роботу понад 20 льононасінницьких станцій, для яких замовляв у наукових установах насіння маточної еліти кращих районованих сортів з метою сортооновлення і сортозаміни в льоносіючих господарствах. В Україні сформувалася мережа підприємств, які складали разом єдиний  технологічний ланцюжок, що забезпечував первинну і вторинну переробку льону  Всього в Україні працювало 18 льонозаводів, які переробляли все більше і більше сировини. У 1975 році посіви льону досягли 238 тис. га - це найбільша площа посіву за післявоєнний період. Та з 1980-го року намітилася тенденція до зменшення посівів льону і зниження його врожайності.

Україна посідала друге місце серед країн Європи за посівними площами льону, а частка у світовому виробництві льоноволокна на початок 90-х становила 15%. На 2011 рік цей показник скотився до 0,1%. Хоча льон – найбільш прибуткова культура, яка давала 70% доходів від рослинництва, займаючи у структурі посівів сільськогосподарських підприємств всього 6-8%. Валовий збір льоноволокна до 1992 року становив до 100 тисяч тонн на рік. Вітчизняна легка промисловість щорічно використовувала 40% виробленого льоноволокна, а 60% реалізовувалося за кордоном.

Стрімкий обвал льонарства відбувся у 1995 році, коли виробничо-господарські зв’язки різко порушилися, створилося замкнуте коло неплатежів. В найгіршому становищі в ланцюжку «поле-споживач» виявилися сільськогосподарські підприємства, які втратили інтерес до вирощування льону. Нині, щоб реанімувати галузь, потрібні великі капіталовкладення, бо йдеться про відродження усієї інфраструктури. Тим часом світове використання льоноволокна збільшилося, оскільки підвищився попит на населення на одяг із натуральної сировини.

Але потрохи виробництво відновлюється. Зокрема, відродженням льонарства займається прямий нащадок Артемія, Ніколи, Івана і Михайла Терещенків, відомих цукрозаводчиків та меценатів, Мішель Терещенко, який очолює компанію «Linen of Desna». Це одне з найбільших підприємств України, що працює за повним циклом виробництва, починаючи з вирощування льону-довгунця, первинної переробки льонотрести та закінчуючи виробництвом лляних шпагатів і мотузків. За його словами, нині тільки машинобудування Західної Європи щорічно потребує 120 тисяч тонн волокна, а там виготовляють лише 4 тисячі тонн (3,5% потреб ринку). Ніхто не готовий заповнити цей ринок – французи, білоруси, росіяни вирощують льон тільки для текстильної промисловості, в яку давно інвестують.

 

Із архівів журналу «Агрогроші»

фото: koziuck.comobodesse.at.uawikipedia.org



Поділитись

 

Стежте за головними новинами агробізнесу в Україні та світі на Agravery.com , на сторінці Facebook , у Telegram або підпишіться на нашу розсилку, відправивши лист з темою "Розсилка" на [email protected] .

 

Реклама

Реклама
Реклама