Чому прекрасний ролик від Мінагрополітики Grow Ukraine знятий марно?

Ні для кого не секрет, що агропродовольча галузь може стати рятівною для української економіки в теперішніх непростих умовах. Про це нещодавно згадав відомий економіст Андерс Аслунд, цьому присвятив окрему секцію мій колишній колега та просто якісний фінансист Олексій Геращенко. Врешті решт, про це знають всі, хто хоч трохи має відношення до нашого національного господарства. Звичайно, такий сценарій має певні передумови, але головне явище, котре може завадити його втіленню – це бездіяльність влади (як профільної, так і непрофільної).

Тиждень тому Мінагрополітики показало світові прекрасний відеоролик, котрий покликаний продемонструвати наші можливості та залучити інвестиції до сектору. Знятий та змонтований він дуже якісно, а за аудіосупровід взагалі хочеться дати премію! Є лише дві проблеми: 
1) те, чим ми хвалимося, не може бути і не є ознакою успішної держави/галузі;
2) він знятий дарма і останні події в цьому переконують, на жаль.. 

Спробую пояснити по пунктах, що я маю на увазі.

1. Експорт сировини не є і не може бути ключем до успіху. Правий Аслунд, що ми маємо збільшити продуктивність на полях вдвічі. Але ще більш правим є Геращенко, який каже, що навіть якщо ми експортуватимемо вдвічі більше сировини – це ситуацію не врятує. 

Щоб ви розуміли: сукупний агро-продовольчий експорт України за минулий рік вартував трохи більше 16 млрд дол. США. Ця сума рівнозначна тій, котру заробляють Нідерланди (з поганими ґрунтами, менші у 15 разів за Україну) експортом лише квітів та м’яса. В свою чергу, експорт квітів – це лише 10% нідерландського експорту (так, панове, сюрпрайз!). 

Такий стан справ означає не лише те, що «нам потрібно йти в переробку». Ми не можемо дозволити собі повторювати шлях інших країн, котрі є наразі успішними – для цього просто немає часу! Ми повинні йти навпростець і втричі швидше, якщо хочемо стати конкурентоспроможними. Це має розуміти не лише влада, а й виробники. Швидка приватизація; швидка напівавтоматична гармонізація стандартів якості та безпечності; якнайшвидше залучення маркетологів до сектору та створення експортних брендів, іміджу; переорієнтування на нішеві культури, приправи, ті ж квіти (чому ні?!), овочі, дитяче харчування, оброблені готові продукти харчування (whatever!) – ось, куди має піти побігти агро-влада разом з бізнесом. 

2. Звичайно, у всього, написаного вище, є свої обмеження та передумови. Завдання держави – дерегуляція та створення умов для приходу інвестора. Припустимо, західний інвестор подивився вищезгаданий ролик на YouTube. Вразило, приїхав до України. Провів пару зустрічей, вияснив кілька моментів, побував в найкращих барах Києва і.. поїхав назад. Чому? А уявіть себе на його місці! Чи може він придбати землю (навіть заснувавши 100% українську компанію)? Ні. Чи може він гарантувати свої права власності якщо, припустимо, придбає кілька об’єктів інфраструктури? Ні. Чи зможе за тиждень-два оформити дозволи на будівництво, до прикладу, нового складу чи цеху? Жартуєте.. 

Роботи непочатий край, а часу все менше. Та чомусь, замість того аби робити адекватні речі, ми продовжуємо земельний мораторій (на 1 рік чи 10 років, навіть без спроб запуску пілотного проекту з вільного обігу), безпідставно наїжджаємо на Глущенка та його нову службу, досі утримуємо академію аграрних наук, яка вважає себе богом прогресу, дозволяємо рейдерам захоплювати елеватор публічної компанії, радіємо з того, що розробили законопроект з приватизації УкрСпирту (Фантастика! Не пройшло і трьох років!)..

Тому я й кажу, що ролик знятий марно…