Мораторій на продаж землі продовжено на рік — багато це чи мало?

10 листопада Верховна Рада 309 голосами підтримала ухвалення закону щодо продовження мораторію на продаж сільськогосподарської землі до 2017 року. Я особисто та фракція «Батьківщина» наполягали на іншому терміні – до 1 січня 2020 року! Але, коли наша поправка не була підтримана, фракція усім складом підтримала цей законопроект.

Але, чи зможемо за рік зробити все те, що не встигли за понад 20 років — час, коли точиться суперечка щодо введення ринку землі. На мою думку, продовження мораторію  лише на рік - це профанація.

В той час, коли малі й середні підприємці, фермери, населення збідніло через падіння гривні та непродуманої економічної політики уряду, коли в країні  панує криза та масове безробіття, зросли ціни майже на все, у декілька разів збільшились тарифи на комунальні платежі – розпочати продаж землі, значить приректи країну на оліхаргізацію і обезземелення українців. Що кардинально може змінитись за один рік?

В такі часи завжди на перший план виходять спекулянти, нечисті на руку чиновники, представники іноземного капіталу, високопосадовці, які мають фінансові  ресурси та цілі юридичні кампанії  для скупки сільськогосподарської землі. Мало того, знаючи про можливу відміну мораторію, вони завчасно почали скуповувати у нужденних селян землю, підписуючи договори-наміри, і даючі на руки якісь мізерні суми.

А селяни, не бачачи покращення, здаючи свої паї за невеличкі суми, які,  навіть у деяких випадках, роками не можуть забрати, дуже швидко продадуть свою землю за безцінь. Вимушені продати. Адже політика держави, направлена на невеличкі сімейні ферми та особисті селянські господарства, дає підставу розуміти, що краще не буде! Переробка обкладається податком, аби взяти кредит – потрібно щось заставити, відсотки по кредиту – до 28%. Хто з них може собі це дозволити? А родини потрібно годувати, лікувати, вчити дітей, платити величезні комунальні тарифи – і потрібно це робити сьогодні. Тобто що хоче сказати цим влада: землю потрібно продавати, адже це хоч якісь кошти сьогодні.

Впевнений, що за нашою ситуацією в земельній сфері пильно спостерігають іноземці, які давно скуповують орні землі в в країнах, де народ живе майже за межею бідності і з якихось причин обробляти землю не може. Серед таких країн: Ліберія, Габон, Сьєрра-Леон, Мозамбік, Судан, Філіппіни і тепер Україна.

В умовах всесвітньої продовольчої кризи кожен шматок землі, придатний для сільського господарства, цінується на вагу золота. Тому-то іноземні компанії так  лобіювали скасування мораторію на продаж сільгоспземель.

У Євросоюзі при купівлі землі слід довести спеціальної комісії, що новий господар зможе використовувати землю набагато ефективніше колишнього. У Канаді купити можна тільки самі північні малопродуктивні землі. У Японії нерезидентам орні землі не продаються. Заборонено продаж сільгоспугідь і в Австралії.

А в нас доходить до абсурду: у 2012 році Ізмаїльському прикордонному загону  розпорядженням Одеської облдержадміністрації було відведено 19,05 га. де було влаштовано прикордонну смугу. Нещодавно військова частина повідомила адміністрацію що потрібно додатково встановити прикордонні розмітки. Однак з’ясувалось, що ці землі вже приватизовані. Тобто приватизовано землі , які розташовані на державному кордоні! Тепер власник, мабуть, може встановлювати свою митницю і на цьому гарно заробляти…І це в той час, коли країна знаходиться у стані війни.

До можливої відміни мораторію залишається трохи більше року. Але чи встигнемо за цей час правильно вистроїти законодавчу базу? На мою думку потрібно говорити не про ринок, а про обіг земель. Але введення його потрібно робити не поспіхом і супроводжуючи механізмом захисту дрібних землевласників. У ситуації, коли рівень правових знань у населення дуже невисокий, а рівень доходів не дає змоги забезпечити належний супровід угод, нечисті на руку гравці можуть юридично стимулювати процес зміни власника. Селянам, іншим простим власникам землі, скоріш за все доведеться віддати свої паї, і не завжди з своєї волі. Чи стануть громадяни України багатшими, якщо орендарі стануть власниками? І навіщо продавати невідтворюваний ресурс і засіб виробництва, яким є земля, якщо з її допомогою можна виробляти сільгосппродукцію і продавати країнам-споживачам, отримуючи при цьому всю додану вартість?

Вже декілька разів під Верховною Радою збирались фермери, власники маленьких особистих селянських господарств та прості сільські трударі, які вимагали не розпочинати продаж землі. У противному випадку вони обіцяли створювати страйкові комітети і вже таким чином добиватись, щоб українська земля не була по шматочках розпродана багатіям.

Щонайменше, до завершення зовнішньої агресії РФ, а стратегічно - на тривалий час сільськогосподарську землю України не можна робити товаром, поки не піднімуть на ноги фермерство, не зроблять його головною системою функціонування на селі та головним чинником отримання великих результатів в сільськогосподарській сфері.

Якщо  цього не зробимо – наше національне багатство, земля, яке ми маємо передавати з покоління до покоління, буде втрачена назавжди!