Як Україна може зробити зерно політичним козирем

"У сільського господарства не залишиться вибору, окрім того, щоб стати більш продуктивним". Ця теза кілька років тому сказана в  Римі генеральним директором ФАО Жаком Діуфом з часом стає тільки актуальнішою.

За прогнозами найбільшою всесвітньої продовольчої організації,  до 2050 року населення планети збільшиться до 9 млрд чоловік, а це, в свою чергу, потребує росту сільськогосподарського виробництва на 70%.

Збільшення виробництва продукції сільського господарства має відбутись, в першу чергу, за рахунок збільшення врожайності та інтенсивності роботи в полі.  В недалекому майбутньому ми будемо мати дефіцит продовольства, а тому вже зараз маємо розуміти, за рахунок чого та на яких територіях можна буде збільшувати виробництво.

На сьогодні країни лідери з виробництва та продажу зернових – Канада, Америка, Бразилія, Аргентина – вже досягли практично максимального рівня вирощування цих культур. Збільшити площу посівів вкрай складно, тому акцент робиться саме на інтенсивність виробництва.

Україна – ось та країна, яка має потенціал до збільшення практично вдвічі своєї врожайності. Щороку ми збираємо близько 30 центнерів з гектару зернових. Світове виробництво – 60-65 центнерів з такої ж площі. Тобто в нас є можливість збирати вдвічі більше. До того ж, згідно аналізу ФАО, зміна клімату та зменшення доступу до водних ресурсів, може призвести до того, що потенційні врожаї можуть зменшитись до 30% в країнах Азії та Африки.

Розрахунки виглядають так: в Україні є можливим ріст виробництва, але немає тенденції до збільшення споживання зернових. Наша країна може виробляти до 100 млн тонн, в той час як продавати ми можемо 80 млн тонн зерна. І це при тому, що Україна практично єдина країна, де є потенційне збільшення виробництва.

В цій ситуації промовистим є приклад Швейцарії, яка за часів Другої світової війни сконцентрувала на своїй території гроші усієї Європи.

Україна не використовує такий важливий ресурс – як продовольство на міжнародній арені в політичній площині. Країна може стати таким собі плацдармом для світової продовольчої безпеки та зберігати на своїй території продукцію для всього світу.

Якість та безпечність української продукції – це одна з головних відмінностей вітчизняного виробництва. Україна щороку збільшує експорт продукції та диверсифікує ринки збуту. Як приклад можу навести експорт пшениці в Індонезію, який за останній час виріс в 53 рази! Варто також відзначити акцент на збільшення експорту продукції переробки. Цьогоріч, українські борошномели вже встановили рекорд -    в 2015-2016 маркетинговому році країна стала світовим лідером з експорту борошна з обсягом поставок 344 тис. тонн.

Наші міжнародні партнери відзначають: попит на продукцію з України є, і з огляду на ріст споживання сільськогосподарських товарів, ми маємо не втратити шанс стати запорукою світової продовольчої безпеки.

Один з можливих варіантів виглядає так: 80 млн тонн зерна достатньо для того, щоб убезпечити від дефіциту продовольства у світі. Україна заключає на найвищому рівні прямі домовленості щодо програм продовольчої безпеки з тими країнами, де є ріст споживання.  Вже зараз можна сказати, що в такому розвитку подій зацікавлені Китай та Ближній Схід (на цій території ще відслідковується й дефіцит воду, тому уряди згортають продовольчі програми). Окрім того, ці країни мають кошти для інвестування в майбутнє.

Таких країн не дуже багато. Але якщо ми говоримо: Україна буде мати повний цикл виробництва. Ми сіємо, збираємо, зберігаємо та потім відправляємо товар вам – абсолютно певний, що країни підтримають подібну ініціативу. А це означає, якщо дивитись з точки зору геополітики, Україна отримає підтримку таку ж, як свого часу отримала Швейцарія.

В той же час, існує проблема з логістикою та потужностями для зберігання продукції.

Це інвестиції приблизно на п'ять років в розмірі 50 млрд дол. США. Але ті країни, про які йде мова, дадуть ці гроші. Мова йде про запаси продовольства на найближчі 10 років з урахуванням гарантії якості продукції. І таким чином ми отримуємо програму світової продовольчої безпеки, і отримуємо партнерів, які будуть стояти на захисті в тому числі національних інтересів України. Китай – це серйозний гравець на світовій політичній арені

І ще один важливий момент, на якому варто зосередити увагу: акцент при підписанні документів має бути на тому, що виконавцем  домовленостей буде виступати приватні структури.

Україна має неприємний досвід виконання міжнародних контрактів на державному рівні в сфері сільського господарства. Тому в цій ситуації маємо убезпечити потенційних інвесторів. Так, це свого роду ідеологічний злам. Але запропонована модель впиває на світову продовольчу безпеку, тому маємо мінімізувати ризики з усіх боків.